Гіркі помідори: як соління розділили родину
Марія Степанівна, втомлена після довгого дня, збиралася подзвонити сусідці, але не встигла. Щойно вона взяла телефон у тремтливі руки, як він розтявся різким дзвінком, ніби передвісником бурі. Дзвонила Олена — сестра її покійного чоловіка, жінка, чиї дзвінки завжди приносили тривогу. «Щось сталося?» — мільйонна думка промайнула в голові Марії. Олена дзвонила рідко, і кожен її дзвінок був як удар блискавки.
Марія Степанівна невпевнено натиснула кнопку дзвінка.
— Марусю, ти чим там займаєшся?! — з ходу накинулася Олена, навіть не привітавшись. — П’ятий раз тобі дзвоню!
— Не встигла підійти… — тихо відповіла Марія, відчуваючи, як втома важким каменем давить на плечі.
— Ну звісно ж! — засміялася Олена, але в її сміху відчувалася глузлива нота. — Я ж не просто так дзвоню… Твої помідори цього року — одна сіль! Знаю інший рецепт, треба тобі спробувати…
— Більше солі не буде, — різко перебила її Марія Степанівна, і в її голосі зазвучала твердість. — І помідорів не буде. Нічого не буде.
— Як це — не буде?! — Олена збентежилася, її голос задрижав від здивування. — Ти що, образилася?
9 місяців тому
Час читання: 5 хвилин
Джерело: Сільські плітки
Скільки разів Марія Степанівна, що мешкала в тихому селі Калинівка, мріяла зменшити свій город, але щоКожну весну вона знову бралася за роботу, немов зачарована колом, з якого нема виходу.
