Чоловік сказав, що без мене він упорається, а я без нього — ні. Що ж, побачимо.
Після восьми років шлюбу я, Оксана, нарешті скинула з себе пута стереотипів, які роками мені вбивали в голову мати, бабуся та свекруха. Вони твердили, що добра дружина — це жінка, яка встигає все: працює, виховує дітей, тримає дім у ідеальному порядку, готує смачні обіди, а чоловік завжди ходить у випрасуваній сорочці, ситий і задоволений. Я намагалася відповідати цьому ідеалу, але мій чоловік, Тарас, не цінував моїх зусиль. Він звик, що я все роблю сама, і навіть не помічав, як я виснажуюсь. Я втомилася — втомилася бути невидимою, втомилася тягнути все на своїх плечах.
Перед очима завжди були приклади моєї родини. Мати, бабуся, старша сестра Марія — всі вони були ідеальними господинями, які жили заради сім’ї. Мати працювала в школі, поверталася додому до обіду, готувала, а потім до півночі перевіряла зошити. Ніхто не вважав це подвигом — це була її «жіноча доля». Тато досі не знає, де лежать його шкарпетки. Мати приносить йому капці, накриває на стіл, подає вечерю. Я ніколи не бачила, щоб він узяв у руки пилосос або швабру. Так, він багато працював, повертався пізно, але заробляв добре. Завдяки цьому він купив мені та сестрі квартири. Мати могла б не працювати, але вважала, що її внесок у бюджет важливий. Так її виховала бабуся, а мати виховувала нас.
Марія, моя старша сестра, вийшла заміж на п’ять років раніше за мене і в усьому наслідувала матір. Вона вчилася на вчительку, народила двох дітей і перетворила свій дім на взірець порядку. Коли я бувала в неї в гостях, там усе кипіло: діти доглянуті, дім блищить, на столі свіжа випічка. Після весілля я теж мріяла про таку родину. Я хотіла бути ідеальною дружиною, все робити сама. Але Тарас, на відміну від мого батька чи чоловіка сестри, не заробляв багато. Він часто повертався пізно, але його зарплата не покривала всіх потреб. Я заспокоювала його, казала, що він талановитий і з часом зробить кар’єру. А сама крутилася, як білка в колесі.
Тарас не допомагав по господарству. До весілля він жив із батьками, і його мати, Ганна Іванівна, оберігала сина від «жіночих» справ. На її думку, чоловік мусить лагодити, ремонтувати і носити важке. Але в Тараса була грижа, тож і цього не було. За вісім років ми зробили один ремонт, і то наймали бригаду. Я ж надривалася, щоб усе буЯ вже знала, що моє життя може бути світлішим, якщо я не буду боятися йти своїм шляхом.
