– Куди це ти такий гарний? – поцікавився сусід, побачивши Олега у вишиванці та нових шкіряних чоботях.
– До сина на випускний, – відповів той.
– Оце так! Чужі діти ростуть як на дрожжах…
– Власні теж, – усміхнувся Олег.
– Та ну… Значить, скоро звільнишся від аліментів?
Олег глянув на сусіда так, що тому аж мурашки пішли:
– До чого тут це?
– Як “до чого”? Не набридло гроші колишній віддавати?
– Не набридло, – кинув Олег і, залишивши сусіда з рота роззявим, пішов геть.
Поступово гарний настрій повернувся. Нахлинули спогади…
***
У той день, коли його життя різко змінилося, Олег перебував у повній апатії.
Здавалося б: вільна людина, заробляє краще за багатьох, живе в прекрасній хаті, жіночою увагою не обділений, бізнес – квітучий. То чому ж йому так погано? Ніщо не тішить. Нічого не хочеться. На все начхати.
Виходячи з офісу, Олег зрозумів, що ось-ось почнеться дощ. Небо затягнулося хмарами, піднявся сильний вітер.
Він викликав таксі: ще й промокнути.
Машина, як на зло, була в сервісі, а парасольки в Олега відродження не було.
Плюхнувся на заднє сидіння і провалився у внутрішню порожнечу.
Водій щось базікав, намагаючись вразити явно заможного клієнта, по радію грала якась сумна пісня…
Олег не любив таку музику…
Аж раптом почув слова, які миттєво повернули його до реальності.
Я жив тоді бездумно і безтурботно,
Шалена кров грала, як вино.
Її любов здавалась безкінечною,
І я не міг подумати про інше.
Але день за днем я марнував її,
Робив їй боляче, боляче…
І втратив любов святу,
В ті дні, коли вона була моя…
Всередині все занило… Біль розлилася по всьому тілу, і Олег раптом усвідомив її джерело.
Соломія…
Соломійко…
Соломею…
Так він називав її у різні періоди життя.
Їх шкільний роман закінчився шлюбом. Ніхто не вірив, що красуня Соломія Білик колись стане дружиною відомого у всій школі хулігана Олега Гончара.
А він вірив. Знав, що так буде. Без неї він просто не міг би жити…
Заради неї він навчався, пробивався в житті, став тим, ким є.
А вона…
Вона завжди була поруч. Любила. Піклувалася. Надихала.
Народила двох синів.
Завжди спокійна, уважна, гарна.
Жодного докору, жодної скарги.
Їй усе завжди подобалось.
І в якийсь момент Олег вирішив, що так буде завжди. Що це – даність. Що вона ніколи і нікуди від нього не піде. Все зрозуміє, все пробачить. Буде поруч, незважаючи ні на що.
І Олега понесло. З’явилися гроші, а з ними – друзі, дівчата, корпоративи до світанку…
Соломія мовчала. Ні про що не питала. Приймала як належне…
Росло синів…
Він не виправдовувався, не просив вибачення, не допомагав.
Забезпечував.
Вважав, що цього достатньо, щоб вона була задоволена і щаслива.
Помилявся.
Одного чудового дня все закінчилося фразою дружини:
– Олеже, я більше не кохаю тебе.
– Та годі! – збентежився він, – ти просто втомилася. Давай вечеряти…
Вона поставила тарілки на стіл. І різко сказала:
– Ти не зрозумів. Нам треба розлучитися. Я більше не можу і не хочу бути з тобою.
– А про дітей ти подумала?! – вигукнув Олег і сам внутрішньо здригнувся від банальності сказаного.
– Звісно. Вони мають жити в любові… а не в шлюбі…
– Ну і йди до біса! – гаркнув Олег, схопив куртку і вийшов із хати.
Три дні не з’являвся. Думав. Сподівався, що вона почне шукати його, дзвонити.
Соломія мовчала.
Він приїхав додому і в передпокої побачив сумки з її вещами. Її та дітей…
– Що це ти робиш? – запитав він.
– Речі збираю, – спокійно відповіла Соломія.
– Навіщо?
Вона подивилася на нього з подивом.
– Годі це, – Олег скривився, – не треба… Я сам піду…
І пішов.
Все залишив дружині та синам.
У його картині світу по-іншому бути не могло.
Після розлучення Соломія кілька років була сама. Він точно це знав. Тому приїжджав, коли вздумається, привозив подарунки дітям, вимагав поваги. Вважав, що має на це право.
А потім Соломія несподівано вийшла заміж.
Олег був у сказі. Як вона посміла?! Вона! Мати його дітей! Та вона повинна цілувати йому ноги за те, що він їй все залишив, такі аліменти платить, окрім цього ще й допомагає!
І він почав методично отруювати життя колишній дружині.
Особливо, коли напивався.
Так, таке з ним стало траплятися частіше.
Дзвонив, писав смс-ки з образами…
Навіть погрожував…
Соломія не реагувала. Просто в якийсь момент заблокувала його у своїх соцмережах і телефоні.
Тоді він став підстерігати її на вуТоді він став підстерігати її на вулиці, але зрештою зрозумів, що лише так і не інакше має бути, бо щастя – це те, чим ділитися не соромно.
