У мене є сестра, з якою я більше не бажаю нічого спільного. Наші стосунки давно дали тріщину, і тепер я чітко усвідомлюю: ми занадто різні, щоб знайти спільну мову. Її звуть Оксана, вона мешкає у розкішному маєтку на околиці великого міста. У її домі є все: простори кімнати, сучасна техніка, навіть власний басейн у дворі. Оксана досягла цього сама — спочатку працювала за кордоном, потім відкрила свою справу в Україні. Вона юристка, і, треба визнати, дуже успішна. Але її успіх не робить її людиною, з якою приємно спілкуватися.
Мене звати Марічка, я молодша за Оксану на п’ять років. Ми виросли разом у невеличкому містечку, де всі знали одне одного. Наші батьки були простими людьми: мама працювала у школі, тато — на заводі. У дитинстві ми з сестрою були близькими, ділилися секретами, разом мріяли про майбутнє. Але з роками Оксана змінилася. Вона завжди була амбітною, хотіла більшого, ніж міг запропонувати наш городок. Після школи вона поїхала вчитися до столиці, а потім — за кордон. Я пишалася нею, вірила, що вона досягне багато чого і залишиться такою ж доброю. Але я помилилася.
Коли Оксана повернулася через кілька років, це була вже зовсім інша жінка — холодна, гордовита. Вона розмовляла зі мною, наче я не сестра, а випадкова знайома, яка не розуміє її «високого рівня життя». Її слова часто звучали як докори: чому я не прагну до більшого, чому живу «так просто»? А я й не намагалася з нею змагатися. У мене своє щастя: я працюю в бібліотеці, у мене є чоловік Тарас і двоє дітей. Ми не багаті, але ми щасливі. Мені подобається моя робота, наші сімейні вечори, прогулянки з дітьми. Але для Оксани це, здається, виглядає занадто нудно і нікчемно.
Одного разу я запросила її на день народження моєї доньки. Думала, це буде шанс полагодити стосунки. Оксана приїхала, але весь вечір поводилася так, наче робить нам ласку своєю присутністю. Вона критикувала все: їжу, наш скромний дім, навіть наші методи виховання. Моїй донечці Оленці вона подарувала дорогий планшет, але при цьому додала: «Може, хоча б так чомусь корисному навчишся». Я була в шоці. Тарас намагався розрядити атмосферу, але Оксана лише зітхала й постійно дивилася на годинник. Того вечора я зрозуміла: більше не хочу її бачити.
Останньою краплею стала ситуація з нашою мамою. Мама серйозно захворіла, і їй потрібна була операція. Я доглядала за нею, брала відпустки, шукала лікарів. Оксана знала про це, але навіть не подзвонила, не приїхала. Лише надіслала повідомлення: «Скинь рахунок, я перекажу гроші». Я не просила в неї грошей — я хотіла, щоб вона була поруч, підтримала маму. Але для Оксани, схоже, все вимірюється лише в гривнях. Мама одужала, але так і не дочекалася дзвінка від старшої доньки. Це розбило їй серце, а мені остаточно відкрило очі на те, у кого перетворилася моя сестра.
Тепер Оксана живе своїм життям, а я — своїм. Іноді вона пише мені, запрошує в гості, у свій маєток, але я відмовляюся. Я не хочу чути нотації чи дивитися, як вона хизується своїми статками. Мені не буІноді мені здається, що гроші — це єдине, що залишилося в її серці, а я пам’ятаю ту дівчинку, яка колись ділилася зі мною останньою цукеркою.
