Ото ж було в новорічну ніч, коли вся наша родина зібралася за святковим столом, моя донька Марічка зі своїм чоловіком Тарасом влаштували нам сюрприз. Вони дістали конверт, де було написано, хто у них народиться— хлопчик чи дівчинка. Коли вони оголосили, що чекають другу онуку, я відчула щастя, змішане з легким здивуванням. Ще одна дівчинка в сім’ї— це ж не лихо, правда? Та глибоко в душі я подумала, як ця звістка змінить наше життя.
Ми з чоловіком, Олексієм, завжди мріяли про велику родину. Марічка— наша єдина донька, і коли вона вийшла заміж за Тараса, ми були щасливі. Вони чудова пара: Марічка— вчителька початкових класів, добра та турботлива, а Тарас— програміст, спокійний і надійний. Два роки тому в них народилася перша донечка, Соломія, наша маленька принцеса. Вона стала центром нашого світу: її перші кроки, перші слова, сміх— усе це наповнювало наш дім радістю. Ми з Олексієм часто приїжджали до них, допомагали з малечею, а іноді забирали Соломію до себе, щоб молоді могли трохи відпочити.
Коли Марічка сказала, що знову вагітна, ми були в захваті. Друга онука чи, може, онук— хай там як, аби дитина була здоровою. Але Марічка з Тарасом вирішили зробити з оголошення статі дитини цілу подію. Вони назвали це «гендер-вечіркою»— така модна штука, про яку я дізналася від них. Ідея була в тому, щоб зібрати рідних і разом відкрити конверт із результатами УЗД. Вони обрали для цього новорічну ніч, щоб зробити момент ще особливішим.
Вечір 31 грудня був чарівним. Дім Марічки і Тараса сяяв гірляндами, на столі стояли олів’є, мандарини, шампанське. Соломія бігала навколо ялинки, намагаючись зловити дідух, а ми всі сміялися й піднімали тости за минулий рік. Коли пробило одинадцять, Марічка плеснула в долоні й сказала: «Час!» Тарас приніс білий конверт, прикрашений золотою стрічкою. Усі замовкли, навіть Соломія, ніби відчула вагу моменту.
Марічка з усмішкою почала: «Ми з Тарасом так щасливі, що скоро нас стане більше. І хочемо, щоб ви дізналися першими, хто це буде». Тарас розрізав конверт, і вони разом дістали картку. На ній було написано: «Це дівчинка!» Марічка засміялася, Тарас обійняв її, а Соломія захлопала в долоні, хоч навряд чи зрозуміла, що відбувається. Ми з Олексієм переглянулися й зааплодували. «Ще одна дівчинка! Яка втіха!»— сказала я, обіймаючи доньку.
Але, зізнаюся, в ту мить у мене промайнула думка: а якщо вони чекали хлопчика? Я помітила, як Тарас швидко посміхнувся, але в його очах було ще щось— може, легкий сум? Чи мені здалося? Пізніше, коли ми з Марічкою прибирали зі столу, я запитала: «Ви раді, що буде дівчинка?» Вона кивнула: «Мамо, звісно! Соломія матиме сестричку, вони будуть дружити. А Тарас уже мріє, як буде їх обох пестити». Її слова заспокоІ тоді я зрозуміла, що головне — це не хлопчик чи дівчинка, а те, що наша родина росте, наповнюючись ще більшою любов’ю.
