Олег і Соломія святкували весілля. Гості збиралися з ранку, сукні, шампанське, музика — усе, як треба. Мати Олега, Наталя Миколаївна, приїхала за два дні до свята — познайомитися з батьками нареченої та допомогти з приготуваннями.
— Мамо, ти виглядаєш чудово, — посміхнувся Олег, зустрічаючи її біля входу. — Ніби закохана, — пожартував він.
І раптом помітив, як її щоки почервоніли, а погляд опустився. Він здивувався, але мовчав.
Наступного дня, у сам день весілля, приїхав старий друг покійного батька — Борис Петрович. З ним був незнайомий чоловік років сорока п’яти. Стриманий, охайний, у дорогому костюмі.
— Знайомся, Олежу, це мій двоюрідний брат Ігор, — представив Борис. — Він тепер зі мною працює, у техніці розбирається, як сіль у борщі.
Олег потиснув йому руку — і в цю мить побачив дивний, затяжний погляд матері. Вона дивилася на Ігора так, наче чекала цієї зустрічі давно. У її очах блиснула ніжність, яку не переплутаєш. І у нього все стало на свої місця.
Мати закохана. І в цього самого Ігора.
Він відійшов убік. Було неприємно. Його весілля — а у матері якийсь роман? Та ще й з чоловіком молодшим за неї майже на десять років?
— Мамо, — підійшов він пізніше. — Це ти його запросила?
— Так. Пробач, якщо це невчасно, але я хотіла, щоб він був поруч.
— Ти хоча б уявляєш, як це виглядає? Минуло менше року з часів смерті тата. А ти вже…
— Я не просила твого дозволу, Олежу. Я просто хочу бути щасливою. Я мовчала роками. Твій батько… він був доброю людиною, але не найвірнішим. Я терпіла, щоб ти вирів з батьком. А тепер — дозволь мені жити.
Поки він переварював ці слова, до нього підійшов Борис Петрович.
— Не сердься на матір. Я багато років знав, як їй важко. Вона мовчала заради тебе. А тепер у неї є шанс. І повір, Ігор — гідна людина. Він її поважає.
Олег мовчав. Було гірко. Але йому вже 29. І він сам обрав, з ким йти по життю. Чому він має забороняти це своїй матері?
Пізніше підійшов сам Ігор.
— Я розумію, ти в розгубленості. Але я люблю твою матір. Щиро. І тут не в віці. Я не чекаю спадщини, не претендую на майно. Я заробляю своїми руками і все так жив. Але з нею — мені справді добре.
Олег подивився на нього. Серйозний погляд, відкрите обличчя, спокійний голос. Чоловік, а не хлопчина.
— Добре. Тільки не роби їй боляче. Я тобі цього не пробачу, — тихо сказав він і стиснув йому руку.
Весілля пройшло чудово. Гості гуляли до ночі. Наталя Миколаївна сяяла від щастя. Танцювала, сміялася, наче народилася наново. Через два місяці Ігор зробив їй пропозицію, і Олег вже не здивувався.
Він навіть сказав:
— Якщо мама буде щаслива — значить, я зробив правильний вибір, дозволивши тобі залишитися тоді.
І справді все склалося. У Олега та Соломії народився син, а бабуся і «новий дідусь» прийняли його як рідного.
