Було весілля. Була ілюзія щастя. Ні.
Ірина Сергіївна осторонь виклала з шафи білосніжне весільне плаття доньки. Заглянула в доглянуті складки і краплі сльози закапали йому на різіж. Михайла повернулася додому тільки через три місяці після церемонії. І не одна. Не з патітним сурвієним сміхом. А з розбитим горем, яке вона втім не вмієла сховати за натягнутим кольором весільних звичнощів.
Мамо чи мине з тобою? на порозі вона стояла, заледві стояла на ногах, як із двох спорожнівший лямки. Голос у неї перепоював мов із вогненних піч спливла.
Ірина Сергіївна не змогла плюснати й слова від біль. Охопила дочку, знайшла в себе сили витягти з рук лататільня. Навіть з дитинства Михайла була відчутна м’якістю та цієї напівсплюненої любові вона дала волю.
Тепер, коли Михайла більше не була на роботі, між стінами дитинського дому тихо очуєнівся німий жаль. Пам’ять про те, як все починалося. Мабуть, так в додахси вірить у диво.
Михайла зустріла Ярослава на новорічній робочій вечеринці. Друзі звелі її, щоб дівчина не була самотньою. Вона до питання відмовлялася, проте, коли Ярослав пішов її зустрічати, їй на думку не вставала інша відповідь.
Чорноволосий, з вогненим поглядом, став турботливим, розквітаєв на красному порошку тулильними букетами, закрытими у кишеньки й ніколи не підходячі до смаку. Фашіонка навіть була він ладен вигадати танцівку в кафе або вічів ігри в парку. З тим видним напором душевної прихильності Михайла уже через півроку зраділа сльозами.
Михаю, ти статися моєю дружиною? трохи ворушене питання з ярої боковинки звучало мов жива музицика. Він стояв на коліні, бархатну коробочку з кільцем в руці поправляв.
Так, прошепотіла вона, і серце матері вона вже чула, які-небудь хвилювалися в грудях. Їм знайшло шлях. Ярослав не дав щоб і їм випробувати. Він думав, що їхнє весілля має церемонію, як місяця біля четвертиної.
Дорогий мій перший, я тільки це один раз у житті! Хочу, щоб усе було ідеально! казав Ярослав, тим безсмертним баритоном, що зміцнював у Михайли тепрічний сенс.
Вона хотіла щось посторонне, зате він влаштував справжню процедуру дороге кафе, масяч й вишівних приявів, які не були Михайлі знайомими. Сподівалася, що батьки радіти, але поки що вони відписували тільки сумнівами.
Дочки, що ж поспіша книзі? Ви ще навряд не настільки одного! з проникненістю спитала Ірина.
Мамо, я уже двадцять восьма! Скільки ще чекати? Ярослав чутливий і добрий! Кращого не буває! Михайла мала запропонтоване щастя.
А тепер повернулася додому. Як їй сміх був дуже охолоджений. Що сталось?
Після весілля Ярослав переїхав у її однокімнатну квартирку. Він говорив, що поки знайшов роботу, не має сенсу додаткового витрати.
Дружино, я почав накопичувати на наш будинок. Ще трохи терпимо, і купимо щось просторівше! обіцяв він, при спогляданні її з боку.
Михайли не хотіло з початку обговорення економії. Зате уже через неділю вона з’ясувала, що Ярослав уже давно не має роботи.
Як ти мовчав? з відчуттям потурбованості спитала вона, коли дізналася від колию.
Не хотів тебе розстроїти перед весіллям. Якщо воно не йде, то більше з пошуків. Думаю про нову. він махнув рукою.
А тижні втекли, і Ярослав усе ще не впалив з пошуку. Просинувся вже через годину, проводи крізь вікно якийсь екран і вим грати які-то гри. Вечорами він з друзями в кафе. Михайла працювала на фінансовий департамент, пішла відтуди за сонцем і поверталася пізніше, ніж місяць. Однак в домашніх справах все лежало на її плечах.
Ярослав, може, зайди тимчасово що-небудь, поки собі не вирішив? прошептала вона.
Ти про що?! Я ж він! Я не можу робити своїх справ між пошуків?! бував грубим, прикриваючи те, що не може вирішити собі життя.
Одного дня Михайла прийшла скоріше з роботи. У вхідному коридорі вона побачила силует Ярослава від вікна. Він вбирався, уже визначив з якого боку гомін. Коли відчинила двері, кімната здавалася закінчена розгулка. Кульки, закуски, використані склянці.
Михаю! Ми тут з друзями трохи посиділи! Ярослав прагнув її обняти, як прихильні альпійські хвилі. Але від нього було для її нюху смород дорогих смородних коктейлів.
Очі Михайли вкрилися самим білим мороком. З чого він грає собі в життя? Що сталося з її мріями про дім, спільний проект, любов?
Ранесиркина з гостей, Ярослав спав на подушці. Михайла знайшла, що сережки, які подарував її мати, були зникнені. Вона збудила чоловіка.
Де мої сережки? строго спитала.
Які? сонного.
Золоті! Я вирішила взяти їх на шопінг!
Ярослав поморщився.
Я їх на тимчасовий період. Хочу зайняти банківськими людьми, а потім віддати.
Ти продав мої сережки?! вигукнула вона.
Не продав віддав як заставу! він став різкий.
Які гроші вони змістися? не зупинялася.
Ярослав відвернувся.
З друзями в барі трохи посиділи.
Михайла сіла на стільці. У себе в голові все гомілося як велика місяцна площа. Він збільшив кредити, на які навіть не говорив, до того ж начав намікати, що вона має працювати більше.
Ярослав, так не може йти! сказала вона, олія біль. Мені здається, нам повинно бути повне абсолютне вислуховування.
Про що? як підлазила біда, коли він не відводив очі від мобільного.
Про життя. Я працюю до вечору, платять за квартиру, що покупати, а ви замовка, погляд її був не тільки потурбованим, але й молитвою.
Що я? Договирай! в нього звучав якийсь сироватий тон, який сміливо ношов терпіння.
Ви ніяк не підтримуєте наше життя. тихо відповіла Михайла.
Ярослав різко встав.
Ти мене за слово про кусок хліба підказуєш? Я ж не офіціан плюс вчитися до цільного життя! А ще тебе мені?
Після цього день пройшов, немов море став дуже глибоким. Михайла пробувала до себе відступити, часто пропускала роботу. А Ярослав став грубим, дуже нетерпеливим. Одного разу він зайвий виключити, що вона забула купить жовту смородину, яка так любити.
Ти мене взагалі не піклуєшся про мене! Я просив жовту смородину! Не було б цього чудового моменту. вигукнув він, докинутий кулаком по столу.
В мене все поспілло після роботи. Пробач. тихо відповіла Михайла.
Телефон зруйнував його розлючення подруга Ярослава звін. Він миттєво відійшов на балкон, і дружина знову залишилася з молитвами.
Тижні проходили, як морський прилив. Ярослав і далі став ризикувати з тратами. Михайла перевірила реквізити і знайшла, що спробувала зняти в нічному клубі.
Чому ти проникаєш у мої справи? він був настільки моралістичним. Я ж не копіювати себе?
На які ти так залучен? прошепотів вона.
Я ж сім’я! У нас все має знати про одне! він парировал.
Щось подрібилося в душі Михайли. Вона зрозуміла ні, саме Ярослав не був тим, про кого думала. А більше той, про кого вона вірила. А саме ледачий, нечесний і безвідповідальний.
Останньою краплею стало яство. Ірина Сергіївна подарувала їй родинне кілько, з рубіном. Наслідок Михайла була схована у схованці. Одного дня, коли вона хотіла надіти його, як тільки відкрила схованку нічого.
Ярослав, ти бачив мамино кілько? спитала.
Він відвернувся:
Зараз з нею біда. Поїхав до друзів, не хотів, щоб йому було важко. Обіцав віддати.
Михайла опустилася на стілець. Всі факти зводилися до того, що Ярослав був ложним вагом перевтомлюваним чоловіком.
Я хочу розлучення. тихо сказала вона.
Ти не можеш так стати зі мною! він різко змінив вирази. Ти моя дружина! Ми, були клялись разом у горі й радості!
Гори було достатньо. Радості так і не було. Михайла вже сказала зі смолоскипом.
Ти ж переживеш! він знову лунає на грозу.
В той самий вечір, коли Ярослав поспіх у друзів, Михайла зібрала олія речі і жила з родиною. Тут вона вперше з виплакала, ділячись зі всім з виснаження.
Я так помилялася, мамо! Чому я не слухала тебе, коли казала не звешся? плакала вона.
Ірина Сергіївна гладила доньку і тихо говорила:
Все буде добре, доченько. Ти знов статися щасливою.
Через тиждень, коли Михайла стала в цій квартирі залишити, її зустрів жах. Все переобірка, техніка зникла, в його гардеробі руїн. Ярослав забрав все, що міг продати, і втек.
Михайла сіла в центрі руїн і сказала собі гучно: «Все. Зараз схід відбувається через це.» Так вона вперше з року засміялася. Всмішка була з сльозами, та істинно як гіркі розриви.
Тепер місяць від підати на розлучення. Ярослав не з’явився. Говорили, що він вже в іншому місті. Михайла виграла кредити, які він оформив за її підписною.
Ірина опустила з шафу назад плаття. Можливо, одного дня Михайла знову надягне його та щоб з правдивим чоловіком. А це лише дуже залишкове пригадування про схід, що не можна відродити.
Вечір, Михайла прийшла з роботи. Мати заварила чай, сказала:
Знаєш, доченько, весілля це один день. Щастя треба будуваць рік за рік з тим, хто це заслуговує.
Тепер я це знаю, мамо. Ліпше бути самотньою, ніж із тим, хто робить тебе нещасною.
Кожен день Михайла маленькими кроками була до нової життя. Працювала додатково для виплати боргів. Записалася на курси покращення. Вихідні прогулянки в парк, зустрічі з друзями.
Одного разу, переглядаючи фото, вона знайшла світлину з весілля. Михайла стояла схожа на щастя білосніжне, з квітами. Рядом Ярослав, мрійливий. Тоді вона ще вірила чуду. Михайла дивилася на фото і рвала його.
Це був символічний жест. Вона рвала не тільки фотографію, але і нароцзення, що щастя можна дістати готовою, як світлим якось ділом. Щастя треба будувати по кришечках день за днем. І почепити з себе.
Тої ночі Михайла вперше за довгий час заснула без бльян. Вона не знала, що чекає, та стало вирішити: більше ніколи не буде жити чужими очікваннями. У її передуванні ще буде шанс той, що реальний, справжній.
А поки що навчитись бути щасливою сама. Щастя це не штамп, це стан благословення, який не залежить від статусу. І до цього стану Михайла прийняла з маленькими, але твердими кроками.
