Щоденник
Свадьби не було. Наречений не приїхав до своєї нареченої.
Скільки дівчат змалку мріють про білу сукню, вінок із польових квітів, про мурашки від слів «оголошую вас чоловіком і дружиною»… Соломія була однією з них. Вона завжди була тихою, скромною, ледь помітною, ніби тінь. Скільки разів вона закривала очі, коли по телебаченню показували весільні церемонії, і уявляла, як колись вона так само під руку з коханим пройде під музику, під захоплені погляди, із тріпотінням у грудях.
Свого Мар’яна вона зустріла ще в університеті. Вони навчалися на юрфаку, але в різних групах. Він — високий, русявий, з глибокими очима, що завжди сміялися. Вона — тендітна, з тонкою талією, легка, ніби пташине перо. Весь курс казав — вони створені одне для одного. Мар’ян не відходив від неї ні на крок. Проводжав додому, носив каву в морозні ранки, малював сердечка на зошитах. Їхні стосунки були наче з роману — чисті, ніжні, щирі.
Минув рік — і він зробив пропозицію. До захисту дипломів їхні батьки вже добре знали одне одного, разом їздили на дачу, дружили родинами. Вирішили одружитися відразу після випуску. Усе йшло ідеально. Соломія з подругами тижнями шукала сукню, передивлялася каталоги, бігала по ательє. І одного разу побачила уві сні те саме вбрання — ніжне мереживо, молочний шовк, легкий шлейф. Прокинулася з думкою: «Це має бути моє».
Вона пішла до найближчого салону. Продавщиця Галя, вислухавши її, раптом усміхнулася:
— Вчора повернули сукню — так саме, як ви описали. Хочете подивитися?
Соломія закохалася в неї з першого погляду. Навіть не примірявши. Вона була точнісінько з її сну. Подруга прошепотіла на вухо: «Галя сказала, що в тієї нареченої весілля не відбулося… Може, не варто?» Але Соломія і слухати не хотіла. Доля — значить, доля. Сукню запакували, і вона з нетерпінням чекала того дня.
Перед весіллям вона залишилася в готельному номері — побути на самоті, подумати. Ще раз наділа сукню, покрутилася біля дзеркала. І раптом їй здалося, що у віддзеркаленні на її голові — чорна стрічка. Пробіг мороз, але вона відітхнула, списавши це на хвилювання.
Вранці все йшло як по маслу: візажист, зачіска, сукня… Соломія виглядала наче зі сторінки журналу. Батьки, увійшовши до номера, завмирали від захвату. Залиш— Вибачте… ви Соломія?.. — промовив молодий сержант, — ваш наречений… Мар’ян… загинув.
