**Відтінки щастя**
О, привіт, друже, промовив Ярослав, впускаючи до хати Івана друга з дитинства, що мешкав у місті.
Здоров, обійняв Іван його. Давненько не бачилися. Після похорону моєї бабусі минуло чотири місяці, завжди збирався раніше приїхати, та не виходило. Ось узяв відпустку, вирішив тут, у селі, відпочити.
Молодець, що додумався. Будемо з тобою їздити на рибалку до лісового озера, або на річку, памятаєш, як у дитинстві? радісно говорив Ярослав.
Друзі змалку разом бігали сільськими вуличками, купалися у річці, вигадували різні витівки, вчилися в одній школі. Іван завжди був жвавішим та винахідливішим, а Ярослав підтримував друга.
Ти сам що лишень, де ж твоя дружина? запитав Іван.
Пішла до крамниці, зараз повернеться. Вона у мене справжня господиня, смачно готує, годує мене, як на забій, хвалив свою дружину Олену.
Одружилися вони шість років тому, але дітей поки що не було. Олена з чоловіком ходили до районної лікарні, але лікарі казали все гаразд, треба чекати, так буває.
Ярослав проявляв свою любов яскравіше: піклувався про неї, допомагав у всьому, не дозволяв піднімати важке. Багато односеліток їй заздрили хто з добротою, а хто й із чорною заздрістю.
Пощастило ж Оленці. Ярослав мало що на руках її носить, не пє, любить.
Сама Олена жила в задоволення: міняла наряди, вела господарство, лише іноді на неї набігала сумна хмара, коли вона дивилася на сусідських діточок. Працювала бухгалтеркою у сільській раді.
Про дітей вони намагалися не говорити, але Ярослав часто думав:
Народиться дитина ще більше зблизимося, час від часу він відчував невидимий холодок від дружини.
Олена справді відчувала велику любов чоловіка, надмірну турботу, і часом їй навіть було важко від цієї пристрасті.
Добрий день, почув Іван ніжний голос Олени й обернувся.
Перед ним стояла з чорною торбою в руках Олена, що повернулася з крамниці. Ярослав підбіг і забрав торбу, відніс у кухню.
Привіт, весело сказав Іван, мимоволі милуючись стрункими ногами Олени та світлими кучерявими косами. Я Іван, друг дитинства Ярослава, додав він, коли чоловік вийшов із кухні.
Чогось я не чула про такого друга від тебе, сказала вона чоловікові.
Він у місті живе. Кілька місяців тому померла його бабуся, вона мешкала на тому кінці села, може, памятаєш бабусю Марію. Ти ж не місцева, тому й не знаєш його.
Ну так, памятаю. Ось це її онук. Іванко взагалі у нас міський, після школи одразу поїхав до міста.
Все вірно, саме так, посміхнувся Іван.
Гаразд, Оленко, ми підемо прогуляємось, поки ти тут щось приготуєш, промовив чоловік, і вони вийшли з хати.
Сьогодні вихідний, а з понеділка Олена у відпустці. Був початок вересня, осень вступала у свої права барвистим листям, що кружляло на вітрі, та легкими павутинками.
Стол накрили у дворі під навісом. Не хотілося в таку погоду сидіти вдома. Повернулися чоловік з другом і сіли за стіл.
Іванцю, як же я радий, що ти приїхав у село, нарешті відпочинемо на рибалці. Хоч би частіше навідувався сюди. А то росли разом, корів пасли разом із моїм дідом, по чужих городах за яблуками лазили, а тепер ти став міським.
Та годі вже про міського, народився ж тут, моя мала батьківщина тут, похлопав він Ярослава по плечу.
Олена дивилася на двох друзів, що згадували своє дитинство, говорили про те про це, жартували й сміялися, і щиро дивувалася чоловічій дружбі. Згадавши, що в духовці пиріг, вскочила й незабаром повернулася з ним, розрізала.
Ну смакота! Ніколи такого пирога не їв, захоплено сказав Іван. Оленко, ну ти й молодець.
Тааак, моя дружина дуже смачно готує, хвалився Ярослав. Ось годують мене друзі весело сміялися, пили вино.
Сиділи довго, чоловіки голосно реготали, згадуючи минуле, вже стемніло, Олена ввімкнула світло. Дивлячись на них збоку, думала:
Добре, що мій Ярослав не такий гарнюн, як Іван. Занадто вродливий, занадто яскравий і спритний, гарно говорить. Напевно, у місті в нього жінок хоть віднімай. Недарма він не одружений, давно б уже родину завів. Мабуть, скаче від однієї до другої.
Засидівшись у друга, Іван пішов додому. З того дня він частіше навідувався до Ярослава, адже відпустка ж, хоч Ярослав і на роботі. Але це не заважало їм бачитися ввечері, а на вихідні вони вирушили на рибалку. Погода видалася на радість усім. Вересень стояв сухий і теплий, сонячний. Спійману рибу смажили у дворі на вогні, заходили ще друзі з дитинства, весело було, зійшлася дружня компанія.
На одній із таких посиденьок Олена зловила на собі погляд Івана він дивився на неї інакше, і в
