Він — батько лише для однієї із двох доньок. Та хіба ж наша дитина не має серця?..
Коли я виходила заміж за Олега, знала, що в нього вже є донька від першого шлюбу. Він не приховував цього, навпаки — одразу сказав, що ніколи не залишить свою дитину й допомагатиме їй, як зможе. Я сприйняла це з повагою. Адже дівчинка не винна в тому, що у її батьків не склалося життя. Я не протестувала, не ревнувала, не втручалася — думала, що чоловік, який бере відповідальність за свою дитину, стане таким самим батьком і для нашої майбутньої.
Але все виявилося інакше.
Коли у нас народилася Соломія, я з радістю уявляла, що тепер він зможе ділити любов на двох. Він дійсно багато працював, брав додаткові зміни, щоб забезпечити нас. Але увага… вся увага йшла туди, до іншої родини. Кожної неділі — він їхав до старшої доньки. Подарунки, прогулянки, кіно, кафе, світлини у соцмережах із хештегами «найкраща дівчинка у світі». А наша Соломія? Вона майже не спілкувалася з батьком. Йому, мабуть, було нудно із малюком. Він виправдовувався втомою, казав, що їй ще зарано, що потім, коли підросте — вони будуть разом грати, читати, проводити час. Я вірила. Сподівалася. Терпіла.
Але час йшов, а нічого не мінялося.
Коли старша донька пішла до школи, Олег став давати більше грошей на її утримання. Я тоді вже теж вийшла на роботу, і це не було важко для бюджету. Але потім почалися дзвінки. Марта — старша — сама почала просити. Спочатку — айфон, потім — модні кросівки, потім — косметика, планшет, поїздка на море. Колишня дружина, до речі, ніколи нічого у нього не вимагала. Не можу її звинувачувати. Але дівчина дуже швидко зрозуміла, як керувати батьком. А він дозволяв. Він відчував провину. Мабуть, за те, що пішов з її життя. І намагався її «купити».
Колишня дружина навіть кілька разів сварилася з ним. Говорила, що він розбестить дитину, що не можна заміняти любов подарунками. Але Олег лише махав рукою: «Я мушу хоч так спокутувати провину». Тільки от перед нашою донькою він провини чомусь не відчував. Хоча часу із Соломією він не проводив зовсім.
Кожен день народження старшої — свято. Кулі, торти, фотосесії. Кожної неділі — обов’язкова зустріч. Ані разу він не взяв туди нашу дівчинку. Казав, що старша буде ревнувати. Що не варто псувати стосунки. А як же почуття нашої Соломії? Чому її можна ігнорувати заради чужих емоцій?
Я мовчала. Але серце моє стискалося. Я не виказувала Соломії свого болю, але ж вона все бачила. Вона росла в домі, де є батько… лише формально. Він поряд — тілом. Але не душею. Він спить на дивані, грає у телефон, промовляє кілька слів за день. А їй хочеться, щоб її теж взяли за руку, запитали, як пройшов день, прочитали казку перед сном.
Зараз старшій доньці чоловіка майже шістнадцять. Її запити стали просто непомірними. Іноді я в шоці. Олег ніколи не відмовляє — купує все, про що вона згадає. Айфони, косметика, брендовий одяг, поїздки за кордон. Цього року — вже дві. А нас він не може вивезти навіть раз на рік. Завжди немає грошей. Втомився. Робота.
Цього літа Соломія знову лишилася зі мною у місті, коли її сестра поїхала за кордон. Тоді у мене не витримали нерви. Вперше я сказала все. Не з криком. Але з болем. Я сказала, що мені боляче. Що гірко бачити, як він забуває про нашу дитину. Що дитина, яка двічі на рік літає на відпочинок і отримує новітні телефони, не може вважатися «позбавленою». А от Соломія… вона вже три роки не бачила моря. Вона ніколи не отримувала подарунка просто так. Але вона любить тата. Чекає на тата. Вірить, що колись він і її помітить.
А він упевнений, що ставиться до обох доньок однаково.
Я все частіше думаю, що, можливо, лише розлучення відкриє йому очі. Може, тоді він зрозуміє, що й у Соломії є почуття. Що й вона заслуговує батька, а не тінь, що лежить на дивані. Але мені страшно. Бо я досі люблю цю людину. Але не можу більше дивитися, як наша донька росте з порожнечею в серці…
