Коли Галина пішла від Михайла, йому здавалося, що всередині залишилася лише пустка. Шість років разом, з них чотири у спільному домі. Він любив її щиро, боляче. Але вона обрала іншого. Заможнішого. Обіцяв їй нову хату, безтурботне життя та свободу від дрібних рахунків. А Михайло залишився сам. Пригнічений, понівечений.
Він занурився у роботу. Додому повертався лише, щоб годувати кіта Маркиза. Друзі забулися, хобі — тим більше. Та за пару років він став керівником, а потім відкрив власну справу. Лише тоді біль почав відступати. З’явився час на життя, на людей. На самого себе.
А потім він почув жахливу звістку: Галина загинула. Її бив чоловік, той самий «заможник», і під час однієї з сварень вона впала — невдало, фатально. Залишився маленький син, якого збиралися віддати до дитбудинку. Михайло не вагався — поїхав до хлопчика.
Той сидів, упершись у стіну, і ридав. Крихітний, безпорадний, розбитий. Наче у ньому згас увесь світ. Михайло не міг дивитися спокійно. Він почав навідувати його щодня — привозив іграшки, солодощі, сидів поруч. Хлопчик звикав поволі, але тягнувся до нього. І тоді Михайло вирішив: він усиновить його. Адже досі любив Галину. Як можна залишити її сина самого у цьому світі?
За два тижні хлопчик переїхав до нього. А через рік Михайло вже не уявляв свого життя без нього. Це був його син по душі — веселий, розумний, добрий. Вони гуляли, подорожували, каталися на гойдалках. І раптом, на іменинах у друга, той сказав:
— Слухай, ти впевнений, що він тобі не рідний? Він дуже на тебе схожий…
Михайло усміхнувся:
— Ні, Галина б сказала.
— А можливо, і самій їй було невідомо?
Ця думка не давала йому спокою. Він зробив тест ДНК. І результат виявився додатним. Це був його син. Рідний, кровний.
Михайло не знав, що відчувати: радість, біль, провину. Він не знав, що має дитину. А Галина… Можливо, й сама не відала. А може, мовчала.
Тепер він розумів, чому хлопчик відразу здавався таким близьким. Чому тягнувся саме до нього. Він не просто врятував дитину від самотності. Він повернув додому свого власного сина. І нехай минулого не змінити, тепер у нього є шанс усе виправити — заради сина, заради пам’яті про Галину, заради себе.
