Він вирішив покарати дружину, але опинився нікому непотрібним
Після підвищення Соломії на новій роботі в банку її характер різко змінився. З тихої та лагідної жінки вона раптом стала гострою, їдкою, вимогливою. Дмитро, її чоловік, не розумів: «Звідки стільки нарікань? Раніше все було гаразд». Соломія докоряла йому за бездіяльність вдома — мовляв, чому все на ній: й готування, й дитина, й прибирання. А Дмитро проблеми не бачив. Вважав: «У панельній трійці у Чернігові роботи для чоловіка нема. Полиці висять, крани не течуть. А варити — не по-чоловічому». І борщу попросив раз, натякнув — та отримав у відповідь: «Почисти овочі — тоді й зварю». Він спалахнув: «Сама почисти! Ти ж жінка!»
Соломія дедалі частіше затримувалася на роботі, а сина з садка тепер забирали останнім. Дмитру було шкода хлопчика, але йти самому? А раптом попросять шафу переставити чи трубу прочистити?
Йому здавалося, що дружина перестала його цінувати. Він все частіше бурчав: «Навіщо тобі був цей кар’єрний стрибок? Сиділа б тихо — і все було як колись». Соломія спокійно відповідала: «То повертайся у відділ розвитку, домогайся підвищення, заробляй більше — я піду назад, буду варити борщі й сидіти з сином. Але на дві наші зарплати не вижити. Моя мама раніше допомагала, тепер — свої потреби». Дмитро лише злівся: «Оце їй ремонт захотілося!»
Сам він, правда, не прагнув вгору по кар’єрних сходах. Бачив, як керівник працює без вихідних, і казав: «Та дякую. Я відробив своє — і додому». Але чим більше він чув докорів від Соломії, тим сильніше в ньому клекла образа. Вирішив: «Раз хоче бути начальницею, нехай відчує, що таке самотність». Почав частіше залишатися на роботі. А потім зав’язав роман із колегою з бухгалтерії — із Галиною. Вона була простою, не красунею, але з апетитними формами, м’яким голосом і безкінечними паляницями.
У Галини був маленький син, але Дмитру це не заважало. У ній він почувався потрібним: теплий плед, гаряча вечеря, погляди з захопленням. Зустрічалися дедалі частіше. Тим часом Соломіїна мати забрала внука з садка — Соломія з головою пішла у важливий проект. Дмитро тішився: «Тим краще. Вона не готує — і я не голодний. Галя й нагодує, і похвалить. Все чесно». Тільки ось у Галини були свої правила. Коли Дмитро приходив без солодощів, парфумів чи грошей на «щось приємне» — вона похмуріла. Вечеря ставала простішою, а ласка — стриманішою.
Дмитро хвилювався, але втішав себе: «Та й нехай. Вона не вимагає кохання — лише уваги й трохи грошей. А ось коли Соломія дізнається, що я йду — от тоді заспіває інакше». Коли Галя, навіть не кКоли Галя, навіть не колихнувшись, попросила грошей на шубу, Дмитро зрозумів — його любов коштує ровно стільки, скільки він готовий викласти на стіл.
