Отак і буває в житті — іноді навіть у людей із досвідом думки не вкладаються. Чому одні з віком стають мудрішими, а інші — нахабнішими? Чому доброта в деяких викликає не вдячність, а бажання скористатися? Ця історія — не вигадка, а гірка правда. Історія моєї дачної сусідки, Ганни Іванівни. Жінки похилого віку, з добрим серцем і, як виявилося, з трагічно наївною душею.
Вона живе сама в приватному будиночку на околиці Києва. Дім не новий, але затишний, доглянутий. Поряд — акуратна двоповерхова хатинка, яку раніше здавала в оренду. До пандемії у неї були постійні мешканці: студенти, робітники, просто люди, які шукали тимчасовий прихисток. А останні пару років — то порожньо, то на місяць-другий хтось заселяється.
Якось вона мені дзвонить, у голосі радість:
— Наталю, не підшукуй нікого, я вже знайшла жильців! Молоде подружжя, ввічливі такі, з області приїхали. Кажуть, до міста перебралися, роботу шукають, з речами туго — ні грошей, ні продуктів, але обіцяють, як влаштуються, відразу все сплатять.
Я насторожилася. Щось у цій розповіді було не так, але втручатися не хотіла. Знизала плечима й забула. Але через тиждень Ганна Іванівна подзвонила знову — і вже в сльозах.
Як виявилося, цих двох їй “порекомендувала” сусідка — мовляв, гарні люди, шукають житло. Приїхали з маленькими рюкзаками, кажуть, решту речей привезе брат із села. Поки що — ні їжі, ні постільної білизни, ні посуду, навіть чашки немає. Ганна Іванівна їх пожаліла. Пустила. Віддала їм усе необхідне: і ковдри, і тарілки, і каструлі, і навіть три банки тушкованого м’яса з полиці дістала — “на перший час”.
Вони пообіцяли, що через тиждень приїде брат і привезе речі з грошима, а ще вони майже влаштувалися на роботу — дружина в продуктовий магазин, чоловік на будівництво. Все звучало правдоподібно, навіть занадто.
Через кілька днів “дружина” розповіла, що почала стажування в магазині, що все добре і скоро отримає перші гроші. А “чоловік” поїхав “до села за речами” до брата.
Минув тиждень. Ні чоловіка, ні дружини. Телефони не відповідають. Ганна Іванівна спочатку хвилювалася, дзвонила щодня — раптом щось трапилося. Але на третій день її осяяла гірка думка: її обдурили. Просто обвели навколо пальця.
Ці двоє тиждень жили в її хатчині, їли її продукВони користувалися її речами, грілися її світлом — і зникли, наче їх і не було.
