Забута вітальна листівка
Марія Андріївна повернулася додому в сумному настрої.
— Привіт! Вечеряти будеш? — із посмішкою зустрів її чоловік Василь у передпокої.
— Ти що, приготував? Зазвичай ти на кухні не з’являєшся, — здивовано подивилася вона.
— У тебе ж сьогодні день народження. Подумав, що в такий день тобі не варто біля плити стояти, — бадьоро відповів Василь.
Марія сіла на пуф у коридорі й раптом несподівано заплакала.
— Маріє, що сталося? — злякався чоловік.
— Вона не привітала… Навіть слова не сказала… — промовила жінка крізь сльози.
— Хто? Про кого ти? — розгубився Василь. Він не міг зрозуміти, що змусило дружину розридатися в такий, начебто, радісний день.
Зранку настрій у Марії Андріївни був далеким від радісного. Сьогодні їй виповнилося 60. Дома ювілей не святкували — вирішили без помпи. Але на роботі все ж таки довелося приймати вітання, слухати тости, пригощати колег. Від усього цього метушливого дня вона втомилася і мріяла лише про тишу та спокій вдома.
Ввечері подзвонила сестра.
— Ну що, Маріє, вітали сьогодні? — запитала вона.
— Вітали. На роботі все пройшло як треба. Василь квіти приніс, путівку в санаторій подарував — влітку поїдемо, — стримано відповіла Марія.
— Ось і чудово! У нашому віці вже треба себе догоджати. А діти? Олег ще на вахті?
— Так, ще місяць працюватиме. Вранці подзвонив, а ввечері орхідею надіслав — гарну, у горщику.
— А невістка? Вона ж поруч живе. Хоча б зайшла привітати?
— Навіть не написала… — з гіркотою зітхнула Марія. — Ми з Василем стільки для них зробили, а вона… Навіть листівки не надіслала.
— Та невже?! — обурилася сестра. — У мене дві невістки, бувало різне, але таке не дозволяли. Ну навіть смс не кинула?
Пізно ввечері, майже о одинадцятій, телефон Марії піснув. Повідомлення. В ньому — стандартна картинка з інтернету із написом «З днем народження». Жодного особистого слова. Жодного дзвінка. Просто переслане зображення.
— Ось і все її ставлення, — з образами сказала Марія чоловікові перед сном. — Швидко забула, що живуть у квартирі, яку ми їм віддали без зайвих питань.
— Ну чого ти розпалюєшся? Зараз у молоді таке в порядку речей — скинути картинку, поставити лайк і вважати, що привітав, — намагався заспокоїти її Василь.
— Ні, Василю. Це не в порядку речей. Це неповага. Ювілей — це не просто дата. Це віха. І така дрібниця багато про що говорить.
Наступного ранку настрій у Марії не покращився. Образа лише зростала. Вона знову і знову прокручувала в голові вчорашнє, згадувала деталі, перебільшувала їх і доводила себе до сліз. Василь бачив це, але нічим допомогти не міг. Він навіть подзвонив синові.
— Мама знову незадоволена, — втомлено почав розмову Олег. — Знову Настю лає?
— Не лаю. Просто неприємно, коли людина, яка живе за сто метрів, навіть голосом не привітала, — не витримала Марія і сама взяла слухавку. — Скажи своїй дружині: я все пам’ятаю. І цей день теж.
— Мам, ну можливо вона втомилася. Вона ж працює, — намагався виправдати дружину Олег.
— Та годі! — відмахнулася мати. — На таку листівку час знайшовся, а на два слова — ні? Зручно, правда?
Пізніше Олег все ж поговорив із Настею.
— Я зовсім забула… — виправдовувалася вона. — День був жахливий, на роботі аврал, додому приповзла — сил не було. Ось і кинула хоч щось. Думала у вихідні зайти з подарунком.
— Та тепер уже пізно, — похмуро відповів чоловік. — Мама образилася. І це надовго.
У суботу Настя знову не змогла вибратися — завал на роботі, а в неділю захотіла відпочити. Про візит згадала пізно ввечері.
— Ну і нехай, — сказала вона чоловікові. — Наступного разу зайдемо. Не кінець світу.
Але Марія була непохитна.
— Не треба ваших формальних візитів, — холодно сказала вона синові. — Ложка до обіду дорога. Все. Пізно.
— То ти проти, щоб ми прийшли?
— Проти, — різко відповіла Марія. — Мені не потрібні поклони. Мені потрібна повага. А якщо її немає — не лізьте з вибаченнями.
Настя, зі свого боку, не бачила у своєму вчинку нічого страшного. Але розуміла: з такою свекрухою треба бути обережнішою. Тому до річниці весілля Марії та Василя вона наполНастя купила гарний букет і торт, а потім приїхала до свекрухи разом з Олегом, і коли Марія Андріївна побачила їхні щирі посмішки, обіди почали здаватися такими дрібними.
