Капля води падала з крану точно в центр засохлої яєчні тик-тик-тик. Олена застигла біля раковини, стиснувши в руці ганчірку. Вчорашня сковорідка дивилася на неї докірливо, облямована жовтими плямами та крихтами хліба. Поряд стояла тарілка з розмазаним маслом, чашка з кавовим обідком, ніж, липкий від варення. Андрій вже поїхав на роботу у своїй поношеній «девятці», залишивши після сніданку звичний натюрморт. Усе це терпляче чекало на її руки, як чекало щоранку останні три роки.
«Знову», подумала Олена й автоматично відкрила кран. Гаряча вода зашипіла, піднімаючи піну на дні сковорідки. Вона змочила ганчірку, налила трохи мийного засобу й почала працювати.
Три місяці тому вона вперше попросила Андрія допомогти з посудом. Він тоді здивовано підняв брови, ніби вона запропонувала йому розписати стелю Софійського собору або вивчити японську.
Олю, та це ж дрібниці, сказав він, не відриваючись від телевізора, де йшов футбол. Пять хвилин і готово.
Пять хвилин. Щоранку. Щовечора. Олена намилювала ганчірку, подумки рахуючи: за рік ці «дрібниці» складаються у тридцять годин чистого часу. Цілий робочий тиждень над раковиною.
Сковорідка піддавалася не відразу. Засохлий жир вимагав зусиль, шкребка, терпіння. Жовток врісся в тефлонове покриття, залишивши жовті плями. Олена терла вперті сліди й згадувала вчорашній вечір: як Андрій розвалився на дивані з телефоном після вечері, листаючи соцмережі, поки вона сама розбирала наслідки їхньої спільної трапези.
Андрію, обережно покликала вона, намагаючись не звучати докірливо, може, ти свою тарілку сам помийш?
Він не відірвався від екрана. Великий палець автоматично гортав стрічку обличчя, котики, меми.
Зараз промовив розсіяно, навіть не глянувши в її бік. Ти ж бачиш, який у мене день був.
День. У нього завжди був «якийсь день». Проєкти горіли, клієнти дзвонили, начальство вимагало звіти. А в неї що відпустка? Курорт? Олена теж працювала хоч і в невеликій бухгалтерії, хоч і не за такі гроші, але вісім годин на день, як усі люди.
Вона поставила чисту сковорідку у сушарку й взялася за чашку. Кавова гуща розмокла, перетворившись на буру кашицю. Вона терла порцеляну жорсткою стороною ганчірки, розмірковуючи, чого її так дратує ця дрібниця. Справа ж не в самому митті посуду ну, десять хвилин роботи. Справа в тому, що Андрій просто не помічав її праці.
Для нього брудні тарілки зникали самі собою, а чисті матеріалізувалися в шафі за чарівним жестом. Як білизна в пральній машині перетворювалася на випрасуванА коли наступного ранку Олена прокинулася, на кухні пахло свіжою кавою, а Андрій, стоячи біля раковини з ганчіркою в руках, з усмішкою сказав: “Сьогодні моя черга.”
