У невеличкому містечку Черкаси, в затишній квартирі на околиці, розгорілася справжня родинна буря. Оксана, 25-річна молода мама, стояла біля ліжечка свого сина, відчуваючи, як усередині кипить від образи й втоми. Її історія — це крик душі жінки, розриваної між материнством, обов’язками дружини та тиском родини.
— Ми з чоловіком сильно посварилися, — ділиться Оксана, витираючи втомлені очі. — Так, я не без гріха, але ж я відповідаю за нашого сина! Іванко в мене зовсім ручний, безупинно капризує — напевно, скоро зуби підуть. Весь день його на руках ношу, навіть борщ не встигла зварити.
Маленькі діти — це випробування, яке не кожен може зрозуміти. Але її чоловік, Богдан, схоже, не бажає цього бачити.
— Він прийшов з роботи й почав кричати, що через мене голодний, як вовк! — голос Оксани тремтить від обурення. — Ще й нарікав, що я не вибігла його зустрічати в передпокій. А я в ту мить Іванка колихала! Навіть дихати боялася, щоб не прокинувся. Як тут зустрічати чоловіка з посмішкою?
Богдан, здається, не усвідомлює, що означає бути матір’ю немовляти. Оксана взяла на себе все: догляд за дитиною, будинок, приготування їжі. А чоловік? Він «забезпечує сім’ю» й вимагає затишку, гарячої вечері та ідеальної чистоти, ніби вона — чарівниця, здатна розірватися на частини.
Оксана намагалася з усіх сил бути ідеальною дружиною, турботливою мамою та бездоганною господинею. Але малий неспокійний, потребує її уваги що хвилини, і часом вона не встигає навіть підлогу протерти, не кажучи вже про триразове харчування. Батьки Оксани далеко, робота в них, допомоги немає. А з свекрухою, Надією Петрівною, стосунки напружені, як струна.
— Свекруха з самого початку була проти нашого весілля, — з гіркотою згадала Оксана. — Вважала, що ми занадто молоді, що не готові до шлюбу. А насправді просто не хотіла відпускати свого Богданчика. Пророкувала, що ми розбіжимося через рік. Але ми все ще разом. Хоча… інколи й сама не знаю, чи надовго.
Після народження Іванка Оксана намагалася налагодити контакт із свекрухою. Здавалося, лід тріснув: Надія Петрівна кілька разів посміхнулася, навіть подарувала онукові дзвіночок. Але до теплих стосунків далеко, як до місяця.
— І ось Богдан заявляє, що я в дитині помішалась! — Оксана ледь стримує сльози. — Каже, що я тільки Іванком і займаюся, а на нього часу немає. Запропонував у суботу поїхати до торговельного центру, залишити сина з його мамою.
Оксана ніколи не залишала Іванка з чужими. Малюк на грудному вигодовуванні, прив’язаний до неї, як нитка до голки. Свекруха бачила онука максимум тричі — як вона впорається? Але Богдан був непохитний.
— Моя мати виростила чотирьох дітей! — сказав він. — Вона знає, що робити. У неї досвіду більше, ніж у тебе.
Він навіть купив молоковідсмоктувач, щоб Оксана могла залишити молоко для сина. Але проблема в тому, що Іванко категорично відмовляється пити з пляшечки. Плаче, відвертається, ніби відчуває, що це не мама.
Богдан поставив ультиматум: якщо Оксана не погодиться залишити сина з бабусею, він влаштує скандал. Надія Петрівна, доречі, не проти посидіти з онуком пару годин. Але Оксана не може позбутися тривоги.
— Я не довіряю їй, — зізнається вона. — Не тому, що вона погана. Просто… це моя дитиАле чи справді вона має право позбавляти Іванка бабусіної турботи, якщо це може врятувати її шлюб?
