Колись давно, у перший же день університету дві дівчини миттєво помітили одна одну. Обидві гарні, схожі між собою. З того часу їх завжди бачили разом.
Соломія вважала, що заслуговує більшого, ніж провести життя у маленькому провінційному містечку, як її батьки. Мати працювала продавчинею, батько будівельником, пив, звичайно. Після школи вона оголосила, що їде вступати до Києва.
Родини поохали, але не перечили. Вирішили, що, можливо, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама виховувала двох дітей. Грошей багато не надсилатимуть, але овочі з городу й заготовки відправлятимуть з оказією. Сусідка працювала провідницею у потягах саме на київському напрямку.
Опинившись у Києві, Соломія вирішила, що зробить усе, щоб не повертатися додому. Вона й з Оксаною потоваришувала тому, що та корінна киянка. Батько у неї лікар, мати економіст. Гарна інтелігентна родина.
Оксана співчувала Соломії, а та цим користувалася. То скаржиться, що чоботи протерлися, а грошей на нові немає. Оксана відразу ж поділиться займою парою. Нема в чому йти на вечірку? Оксана й нову сукню віддасть, на щастя, фігури однакові. І ночувала Соломія у подруги, особливо під час сесій. У гуртожитку не підготуєшся.
Соломія ненавиділа навчання, але корпіла над книгами, хоча дуже хотілося бігати по клубах. Нічого, ось закінчить навчання, закріпиться у Києві, тоді й нагуляється.
Оксані ж усе давалося легко, без зусиль. Соломія позаздрила їй, хоч і не показувала. Як буває у таких випадках, обидві закохалися в одного хлопця — симпатичного та спортивного. Він приїхав до Києва з військового містечка, де служив його батько. Незабаром у них утворилася компанія, скрізь ходили втрьох.
“Олежу, ти з ними як, по черзі чи разом? Поділися однією”, — кепкували хлопці.
Навіть викладачі жартували, питаючи, у кого ж він закоханий.
Олеж не звертав уваги на підколювання. Йому більше подобалася спокійна та ніжна Оксана. Але він боявся показати це, щоб не подумали, що він обрав її через київську прописку.
На лекціях він ніби випадково торкався її коліна своїм, схиляв голову, наче хотів щось сказати. Те, що втікало від усіх, миттєво розуміла Соломія за напруженими обличчями у такі моменти. І образа за несправедливість захльостувала її з головою. Мало того, що Оксана народилася у Києві, у добрій інтелігентній родині, так ще й хлопця вплутала — самого кращого.
Олежу набридло приховувати почуття, він зізнався Оксані в коханні, а Соломії дедалі частіше давав зрозуміти, що третя зайва. Компанія розпадалася. Соломію це не влаштовувало. Втрачати Оксану вона не хотіла, як і поступитися їй Олежем.
І почала вона обдумувати план, як відновити справедливість, перешкодити серйозним стосункам закоханих. Діяти в лоб не можна, треба зробити так, щоб Оксана з Олежем посварилися й розійшлися. І затягувати не варто. Наближався кінець третього курсу, лишилося здати сесію. А раптом вони одружаться до останнього курсу?
“Хоч би ногу зламала та сиділа вдома. Ні. Тоді Олеж носитиме її на руках. Краще нехай прищами вкриється. Куплю їй полуницю…”, — думала Соломія.
Та непоНепостижним чином доля берегла Оксану — ногу вона не зламала, а прищі висипали у самої Соломії.
