Колись давно була така історія. Ярослава та Дмитро були на весіллі її найкращої подруги. Бенкет добігав кінця, коли ведущий оголосив: зараз наречена кидатиме букет. Ярослава й не думала брати участь, стояла осторонь, коли раптом побачила — квіти летять прямо до неї. Вона мимоволі простягла руки — і ось букет у її долонях. Гості заплескали, а Дмитро театрально схопився за голову. Таке буває — чоловіки часто витворяють сцени, коли їх дівчина ловить «той самий» букет.
Ярослава вже йшла до свого столика, коли почула розмову за напіввідчиненими дверима. Впізнала голос Дмитра.
— Ну, тепер тримайся! — реготав хтось. — Ярослава вже мисленно у ЗАГСі. Букет спіймала!
— Як прив’яжеться, так і відв’яжеться, — усміхнувся Дмитро. — Я одружуватися ще років п’ять не збираюсь. Мене і так непогано годують.
— Парі, що через півроку сам поведеш її до ЗАГСу? А якщо ні — вона знайде когось успішнішого. А ти залишишся з каструлями й шкарпетками.
— Тримай мене за слово! Ми вже рік разом живемо — вона нікуди не дінеться. І борщ варитиме, і білизну пратиме.
Ярослава завмерла. Все всередині похололо. Вона не влаштувала сцени — не хотіла псувати подрузі свято. Взяла пальто, викинула букет у смітник біля входу і викликала таксі.
Вони з Дмитром знімали квартиру, ділили все навпіл: оренду, комуналку, їжу. Дмитро намагався звалити на Ярославу всю домашню роботу, але та чітко дала зрозуміти: якщо вона господиня, то він — спонсор. Не підійшло. І Димитро неохоче почав і мити посуд, і прибирати.
Зате друзям він уявляв себе «мачо», у якого жінка щаслива перебирати його шкарпетки.
Повернувшись додому, Ярослава мовчки дістала валізи. Більшість речей вона зберігала у батьків, тому збори зайняли півгодини. На кухні вона висипала сміття, викинула все з холодильника і залила солянкою. Хотіла навіть його сорочки замочити у цій каші — але передумала.
І поїхала.
За тиждень у її житті усе змінилося. Їй запропонували переведення до центрального офісу — справжній крок у кар’єрі. А потім… тест показав дві смужки. Вагітність.
Вибирати треба було швидко: кар’єра чи материнство. Лікар підтвердив — термін маленький, є час на роздуми. Ярослава обрала кар’єру. Провела процедуру, оформила переведення, взяла пару вихідних і лягла спати. Просто спати. Без чиїхось шкарпеток.
Повернувшись із медового місяця подруга Оксана прийшла її провідати:
— Ви ж були ідеальною парою! Я думала, ти вже кільце вибираєш.
— Я пішла. Він не мій чоловік. А щодо «ідеальної пари» — то лише ззовні так здавалося. Та й… — Ярослава звагалася, але несподівано для себе розповіла все. І про вагітність, і про вибір.
Оксана кивала. Обіцяла мовчати. Але, як то буває, розповіла чоловікові. А той — Дмитру.
Він прийшов до будинку батьків Ярослави:
— Як ти могла? Це була і моя дитина!
— А ти — хто мені? Чоловік? Ми з тобою разом — тільки на твоєму дивані та в твоїй голові.
— Я б допомагав! Грошима! Вихованням!
— А ти мене запитав, чи хочу я залежати від подачок? Чи хочу бути самотньою матір’ю? Я обрала себе. Ти — надто маленька людина, щоб стати батьком.
— Навіщо ти сміття в холодильник вилила?
— Ну, вибач, був настрій. Бувай, Дмитро.
Він дивився їй услід. Через два дні йому доведеться платити за вечерю для всієї компанії — парі є парі.
І так. Люди справді риють собі ями язиком.
