Дівчатка, мені так боляче навіть писати ці слова, але я більше не можу тримати це в собі. Мій син — єдина дитина, яку я виносила, виростила, виховала — тепер поводиться так, наче мене немає. І все почалося після того, як у його житті з’явилася вона — його дружина, моя невістка. Я досі не розумію, у чому моя провина. Де я помилилася? Чому рідна людина може так холодно відвернутися від матері?
Я сама виростила сина. Чоловіки у моєму житті були, але всі не ті: хто користувався моєю добротою, хто просто зникав. Може, це мій характер, а може, я просто дуже хотіла любові і приймала за неї те, чим вона не була. У 90-х я працювала на декількох роботах одночасно, відмовляла собі у всьому, аби в сина було все. Ішла по життю, не зважаючи на втому, не жаліючи рук, не досипаючи ночей.
Потім у нас з’явився людина, який став рятівником. Одружений, так. Але він допомагав. І головне — влаштував мого сина на роботу в газову компанію. Допомагав нам і грошима, і морально, коли більше нікому було. Завдяки йому син став газовиком, закінчив технікум, потім університет, пройшов практику, знайшов роботу. Я завжди вірила в нього, навіть коли він мріяв про власну справу, а не про заводську зарплату. Я давала йому гроші, навіть якщо сама сиділа на хлібі та воді.
А потім він привів додому дівчину. Гарну, але, як мені тоді здалося, легковажну. Завагітніла швидко. Я тішилася — у мене буде онука! Допомогла зі весіллям. Мій знайомий дав їм гроші на персні, і тут я вперше відчула тривогу. Вона вибрала перстень дорожчий за всю суму, ні з ким не порадившись. Я обережно запропонувала обрати щось скромніше, щоб вистачило на двох. Вона подивилася на мене з ненавистю. З того дня я стала її ворогом номер один.
Я мовчала. Терпіла. Навіть купила їм авто, щоб син міг підробляти після роботи. Але потім усе пішло шкереберть. Машину продали, грошей стало менше. Пішли докори від її родини: «Що це за чоловік, який не може прогодувати сім’ю?» — і незабаром розлучення. Син запив. Позбавили прав. Я витягувала його з того дна. Допомагала. З’явився бізнес. Як тільки гроші знову з’явилися — вона повернулася. І він їй дозволив. А мене — почав уникати.
Бізнес записаний на мене — через борги у судових приставів. Він платить, але потроху. Почав грати в азартні ігри, сподіваючись, що виграє і поверне все: дружину, сім’ю, стабільність. Я знову дала йому грошей — на працівників, на оренду, на розвиток. Він запевняв, що все буде добре. Я вірила. А потім він почав вимагати більшого — щоб я звільнилася, аби бути йому корисною. Я пішла з роботи, віддала себе цілком, але тепер просто сиджу і чекаю, коли про мене згадають. Часто — не згадують. Навіть онуці нічого не можу купити — немає на що. Запрошують мене лише тоді, коли щось від мене потрібно.
Він подарував мені машину — гарну, нову. Тільки ось заправити чи застрахувати її я не можу: грошей не дає. Іногда забирає її, а потім повертає — зламану. Одного разу мені терміново треба було кудись поїхати — авто не завелася. А ж я ще й кредит за його попередню машину виплачую — оформлений на мене. Спочатку він платив, потім кинув. І що я? Мовчу. Бо я — мати.
Я віддала їм частину своєї квартири. На свята мене не запрошують. Ні на Новий рік, ні на дні народження. Одного разу прийшла до нього на роботу — він накричав. Сказав, що я його ганеблю. За що? Я ж не п’ю, я писала в літературні журнали, була у Спілці письменників, читала книги, працювала все життя. Я не якась маргінальна бабуся з під’їзду.
Іноді я просто благаю пробачення — за все. Навіть не знаю, за що саме. Просто: «Вибач, якщо щось не так». А тепер — мене заблокували. Не подзвонити. Не написати. Я залишилася у тиші, і мені здається, що я зійду з розуму від цієї пустоти. Сиджу біля вікна, дивлюсь, як йдуть чужі діти, і думаю: у чому я провинилася? За що мій син — моє все — вирішив, що я більше непотрібна?
Я плачу від болю, який не можу ні виговорити, ні пережити. Плачу від того, що той, хто мав бути моєю опорою, став найдальшою людиною у світі. І все, що в мене лишилося — спогади й надія. Надія, що одного дня він згадає, як я тримала його за руку, коли йому було страшно. Як я стояла поруч, коли весь світ був проти. І зрозуміє, що мати не зраджує. Мати — просто любить…
