Коли бабуся дізналася, що онук хоче вигнати її з квартири, вона продала її без жалю.
Навіщо брати іпотеку, якщо можна дочекатися, поки бабуся помре, і отримати її житло? Саме так міркував двоюрідний брат мого чоловіка, Богдан. У нього дружина Оксана та троє дітей, і вся їхня родина живе в очікуванні спадщини. Вони не хочуть мати справу з кредитами, віддаючи перевагу мріям про день, коли бабусина квартира стане їхньою. Поки що вони живуть у матери Оксани у тісній двокімнатній квартирі в Одесі, на узбережжі Чорного моря, і, судячи з усього, цей тягар їм набрид. Богдан і Оксана все частіше шепочуться про те, як би швидше «вирішити питання» з бабусею.
А бабуся, Надія Миколаївна — справжня перлина. У свої сімдесят п’ять вона сповнена енергії, живе яскраво і не скаржиться на здоров’я. Її будинок у центрі Одеси завжди відкритий для друзів, вона освоїла смартфон, ходить на виставки, відвідує театри, а іноді навіть дозволяє собі легкий флірт на танцях для пенсіонерів. Вона ніби випромінює світло, і її життя — приклад того, як можна насолоджуватися кожним днем. Але для Богдана й Оксани це не привід для гордості, а причина для роздратування. Вони втомилися чекати.
І ось їхнє терпіння урвалося. Вони вирішили, що Надія Миколаївна має переписати квартиру на Богдана, а сама переїхати до будинку для літніх. Вони навіть не приховували своїх намірів, стверджуючи, що «бабусі там буде краще». Але Надія Миколаївна не з тих, хто здається. Вона твердо відмовилася, і це розіграло справжню бурю. Богдан розлютився, кричав, що вона «егоїстка» і «зобов’язана думати про онуків». Оксана підливала олії у вогонь, натякаючи, що бабуся «занадто забарилася».
Ми з чоловіком, дізнавшись про це, були в шоці. Надія Миколаївна завжди мріяла про подорож до Індії — побачити Тадж-Махал, вдихнути аромат спецій, пройтися вуличками Делі. Ми запропонували їй переїхати до нас, здати її квартиру в оренду і збирати гроші на мрію. Вона погодилася, і незабаром її простора трикімнатна квартира в центрі міста почала приносити дохід. Богдан і Оксана, дізнавшись про це, влаштували грандіозний скандал. Вони вважали, що квартира за правом їхня, і вимагали, щоб бабуся пустила їх туди жити. Вони навіть звинуватили мого чоловіка, Олега, у тому, що він «вплинув» на бабусю заради спадщини. Богдан дійшов до того, що вимагав віддати йому гроші з оренди, називаючи їх «своєю законною часткою». Ми відповіли, що цього не буде, і точка.
Оксана почала заходити до нас майже щодня. То сама, то з дітьми, то з якимись кумедними подарунками. Вона розпитувала, як справи у бабусі, але ми бачили її справжній мотив — вони з Богданом все ще сподівалися, що Надія Миколаївна скоро «піде» і залишить їм спадщину. Їхня жадібність і безсоромність вражали.
Тим часом Надія Миколаївна назбирала достатньо грошей і вирушила до Індії. Повернулася вона сяюча, з валізою історій та фотографій. Ми запропонували їй не зупинятися: продати квартиру і продовжити подорожі, а на старість жити з нами у мирі та затишку. Вона задумалася і вирішилася. Її велика квартира пішла за гарну ціну, а на виручені кошти вона купила маленьку затишну студію на околиці Одеси. Решту грошей вона вклала у нові пригоди.
Надія Миколаївна об’їздила Іспанію, Австрію та Швейцарію. У Швейцарії, на екскурсії біля Женевського озера, вона познайомилася з французом на ім’я Жан. Їхній роман був як з кіно: у сімдесят п’ять років вона вийшла за нього заміж! Ми з Олегом прилетіли на весілля до Франції, і це було неймовірно — бачити, як вона сяє у білій сукні, оточена квітами та усмішками. Надія Миколаївна заслужила це щастя. Вона все життя працювала, виховувала дітей, допомагала онукам, а тепер нарешті живе для себе.
Богдан, дізнавшись про продаж квартири, розлютився. Він вимагав, щоб бабуся віддала йому студію, стверджуючи, що «їй і так вистачить». Як він збирався помістити туди п’ятьох — загадка. Але нас це вже не хвилює. Ми щасливі, що Надія Миколаївна знайшла своє місце під сонцем. А Богдан і Оксана… Їхня історія — нагадування, що близькі люди іноді показують своє справжнє обличчя, коли справа доходить до грошей.
