Був у нас сусід по дачі під Києвом – Тарас Іванович, чоловік дуже гостинний та майстер у приготуванні шашликів. Його секретного рецепту, якого навчився ще під час служби на Кавказі, заздрили всі знайомі. Та його доброта врешті обернулася проти нього: деякі родичі почалі зловживати його щирістю.
Що вихідні – лише димок з мангала на подвір’ї Тараса Івановича засадиться, як уже його двоюрідні брати з родинами, що мешкали неподалік, з’являлися без запрошення. Вони з ентузіазмом обіцяли допомогти з приготуванням, але їхня “допомога” зводилася лише до дегустації вже готових страв та спустошення столу. При цьому ні продуктів, ні напоїв вони духом не приносили, покладаючись на господаря.
Тарас Іванович, людина вихована і тактовна, довго терпів, сподіваючись, що родичі самі зрозуміють свою нечемність. Але коли їхні візити перетворилися нав’язливу звичку, він вирішив дати їм урок.
Однієї суботи, знаючи, що несподівані гості знову з’являться, він підготував особливий “сюрприз”. Розпалив мангал, використавши старі, напоєні вологою дошки з розібраної шопи. Дим від таких дров був густим і мав такий неприємний запах, що в очах вмить пекло.
Як і очікувалося, родичі не збарилися. Та лише ступивши на подвір’я і вловивши удушливий сморід, вони почали кривитися і перезиратися. Намагання вдавати, що все гаса, швидко зійшли нанівець, коли дим ставав все густішим, а запах – нестерпним.
“Тарасе, щось сьогодні дим якийсь… особливий”, – обережно зазначив один із братів, прикриваючи ніс хулінкою.
“Та бо дрова сирі трапилися, ще й старі. Та нічого, ось-ось розгоряться”, – спокійно відповів Тарас Іванович, підкидаючи в мангал чергову порцію злополучних дошок.
Не минуло й десяти хвилин, як у всіх запекли очі, а одяг пропитався різким смородом. Тоді й почали знаходитися причини для поспішного відходу.
“Ой, ледве пам’ятаю – треба ж у крамницю до закриття встигнути!” – зрадів швидко один.
“А в нас вдома, здається, труба підтікає, треба негайно перевірити”, – підхопила його дружина.
Незабаром увесь “десант” ретирувався, залишивши господаря наодинці. Тарас Іванович з полегшенням зітхнув, прибрав згарище і розпалив мангал наново – тепер уже гарними дровами. Того вечора вперше за довгий час він спокійно насолоджувався шашликами у тиші.
Після цього інциденту несподівані гості більше не з’являлися без запрошення. Схоже, урок пішов на користь, і Тарас Іванович знова міг проводити дачні вечори без нав’язливих відвідувачів.
