У селі під Києвом жив наш сусід Тарас Іванович, славетний своєю гостинністю та вмінням готувати смачні шашлики. Його секретний рецепт, який він перейняв ще під час відрядження до Грузії, робив його страви справді неперевершеними. Але його доброта зіграла з ним злий жарт: деякі родичі почали зловживати його щирістю.
Що вихідні, лише побачивши димок від мангала на подвір’ї Тараса Івановича, його двоюрідні брати з родинами, що мешкали неподалік, без запрошення з’являлися на «огоньок». Вони із завзяттям пропонували допомогу в приготуванні, але їх участь обмежувалася лише куштуванням страв та спорожненням столу. При цьому вони не приносили ні продуктів, ні напоїв, покладаючись повністю на господарську щедрість.
Тарас Іванович, людина вихована і тактовна, довго терпів таку поведінку, сподіваючись, що родичі самі зрозуміють свою недоречність. Але коли їхні візити стали постійними і набридливими, він вирішив дати їм урок.
Однієї суботи, знаючи, що несподівані гості знову нав’яжуться, Тарас Іванович підготував особливий «сюрприз». Він розклав мангал, використавши для цього старі, наскрізь відсирілі дошки, що залишились після розбирання старого комора. Димо від таких дров був густим і смердів настільки, що витримати це було неможливо.
Як і передбачалось, родичі не змусили себе чекати. Але ледь зайшовши на двір і відчувши задушливий сморід, вони почали кривитись і перезиратись. Спробувавши вдати, що все гаразд, вони швидко зрозуміли помилку, коли дим став ще густішим, а запах — нестерпнішим.
«Тарасе, щось сьогодні дим дуже… особливий», — обережно зауважив один із братів, закриваючи ніс хусткою.
«Та так, дрова попалися сирі, та ще й дуже старі. Але нічого, зараз розгоряться», — зі спокійним виглядом відповів Тарас Іванович, продовжуючи підкидати в мангал злощасні дошки.
За кілька хвилин, коли очі почали сльозитись, а одяг пропахнув неприємним смородом, гості почали шукати причини для швидкого від’їзду.
«Ой, зовсім забув, мені ж треба встигнути до крамниці до закриття», — згадав один.
«А в нас вдома, здається, кран підтикає, треба терміново перевірити», — підхопила його дружина.
Незабаром увесь «десант» відступив, залишивши господаря наодинці. Тарас Іванович із полегшенням зітхнув, прибрав недоВідтоді родичі приходили тільки за запрошенням, а Тарас Іванович усвідомив, що іноді мудрість полягає не в безмежніх поступках, а в умінні вчасно встановлювати межі.
