“Як він сміє? Історія однієї тріщини у шлюбі”
– Годі, з мене досить! – гримнув кулаком об стіл Ігор, і фарфорові тарілки на кухні аж підскочили. – Зроби так, щоб я більше її не бачив!
– Ти серйозно? – Маріна глянула на чоловіка з-під лоба, голос тремтів від гніву. – А тебе не бентежить, що я теж тут живу й маю право запрошувати кого хочу?!
– Поки живеш, – гаркнув він.
– Ото як?
– Я сказав усе, – кинув Ігор і, різко вставши, перекинув стілець. Вийшовши з кухні, він з силою ґепнув дверима.
Маріна залишилася сама. Серце билося в скронях. Слова чоловіка лунали в голові, наче ляпас. “Поки живеш”… Як він сміє?
Оля – її найкраща подруга з дитинства. Разом росли в Ірпені, ховалися від грози під одним парасолькою, ночували одна в одній, витягали з пригод, про які тепер смішно згадувати. А тепер Ігор вимагає, щоб Маріна викреслила її з життя?
Чому? Тільки тому, що Оля не заміжня? Бо вона не сидить вдома з борщами та ганчірками, а ходить на побачення, сміється, живе? Що з того, що вона приймає подарунки від залицяльників? Це її життя, її правила.
Маріна розповідала Ігорю про всі їхні дівочі витівки. Раніше він сам сміявся! А тепер раптом – заборонити? На якій підставі?
Вона увійшла у вітальню, вирішивши розставити всі крапки над “і”.
– Ігорю, ми з тобою не домовилися. Поясни, чого ти так злишся на Олю? Що вона тобі зробила?
– Мені?! – він усміхнувся. – Та ще й не вистачало! Просто годі її тягнути в наш дім.
– Поясни.
– Ти справді не розумієш? – він схопився, наче збирався вибігти на вулицю в тапочках. – Твоя Оля – пустодзвінка. Міняє хлопців, як рукавички. Сидить на чужих шиях. А ти це приймаєш. Ти з нею дружиш. Отже – схвалюєш.
Маріна остовпіла:
– Ігорю, ти з глузду з’їхав?! Я тебе люблю, мені більше ніхто не потрібен!
– Звісно. Люблю-не можу. А сама позаздриш – і Олі, і своїй Тетяні!
Маріна спалахнула:
– До чого тут Тетяна?!
– А до того, що й її в моєму домі не має бути!
Маріна завмерла. Усе стало на свої місця. Тетяна, молодша сестра, колись потрапила в гучну історію. Кілька років зустрічалася з чоловіком, сподівалася на сім’ю. А він, як виявилося, був одружений і мав двох дітей. Коли правда виплила, у родині стався скандал. Всі засуджували Тетяну. А потім – подарунок: чоловік поїхав з родиною в інше місто й… залишив їй квартиру. Невелику, але в центрі.
Тоді всі раптом замовкли. Хтось навіть похвалив: “Хоча вчинок гарний”. Ігорю, звісно, Маріна все розповіла, і, мабуть, не втрималася від захоплення.
– Ну, скажи щось! – гаркнув Ігор, виводячи дружину зі ступору.
– Скажу: Тетяна доросла, сама вирішує, з ким їй бути і які подарунки приймати.
– Звісно! Дістала квартиру – і задоволена. А ти хіба не позаздриш? Ти ж самТи ж сама очі палали, коли про це розповідала!
