Віро, ну чого ти там забарилась? крикнув Микола, коли вона нарешті вискочила з хати. Вчилися вони в одному класі. У школу спізнимося!
Гарячий чай налила, ледве пальці не обпекла! відповіла Віра, весело сміючись. Та не спізнимося, далеко ж іти.
Жили Микола й Віра сусідами, через тин. Батьки добре ладнали, та й іноді жартома казали, що дітей варто б і одружити, адже дружили вони з малечку.
Микола був єдиним сином у Ганни та Петра. Мати дихати на нього не могла найрозумніший, найвродливіший, і справді виріс таким. Віра ж була тихою та скромною, але вже в старших класах уміла шити, вязати й готувати, поки мати працювала. Багато навчилася від неї.
Ось Віру нашому Миколі й брати за дружину, зауважувала Ганна чоловікові.
Ага, то й тин розберемо, одним двором житимемо, жартував Петро.
У селі всім здавалося, що так і станеться одружаться Микола з Вірою, вони ж завжди разом. Хлопцеві Віра подобалася, але не так, щоб голови позносило, дружба була міцною. І Віра потайки сподівалася на більше.
У десятому класі зявилася новенька Маряна. Микола закохався з першого погляду. Темноволоса, з ямочкою на підборідді, а в очах сум.
Вони з матірю Тетяною переїхали в село з міста. Сум Маряни був через загибель батька він врятував сусідського хлопця з річки, виштовхнув його, а сам не вибрався. Потім сказали, що серце підвело.
Після похоронів вона не могла дивитися на того хлопця.
Мамо, мені так бракує тата І на того я його й називати не можу.
Тетяна вирішила втекти від болю здала квартиру, знайшла будиночок у селі й переїхала з дочкою.
Віра зблизилася з Маряною, співчувала її горю. Бачила, що Микола закоханий, але зла не тримала.
Час минав. Хлопець зустрічався з Маряною, що дуже засмучувало його матір.
Миколо, негарно обманювати Вірчині почуття. Ви ж з дитинства разом, а тут якась заїзджа Віра тобі доброю дружиною буде.
Мам, ти ж Маряни не знаєш! І Віра розуміє ми нічого не обіцяли, це ти вирішила, що нам одружитися.
Петро мовчав, але коли дружина натискала на сина, заступався:
Ганно, дай хлопцеві самому вирішувати.
Сам?! Зломає собі життя з тією заїжджою! Мабуть, твоя мати знову тобі вуха закладає
Петро вже втомився від ворожнечі між матірю й дружиною. Свекруха колись сказала, що онук не схожий на її сина
Після школи Микола й Маряна вирішили одружитися. Батько просив не поспішати, але син був наполегливим.
Тату, я все обдумав. Лише з нею буду щасливий.
Вони подали заяву й тихо розписалися. Повернулися вже як подружжя. Ганна влаштувала скандал:
Не пущу цю заїжджу до хати!
Микола зібрав речі й пішов жити до Тетяни. Теща зятем знайшли спільну мову.
В армію хлопця провожала дружина.
Миколо, я вагітна, прошепотіла вона тоді.
Він був на вершині щастя й написав батькам, але відповіді не отримав.
Микола повернувся з армії й зайшов до батьків сумував за ними.
Сину! Ганна налила горілки. Він не пив, але відмовитись не зміг
Коли трохи захмелів, мати почала:
Синок то ж не твоя дитина. Як ти пішов, до Тетяни приїжджав якийсь парубок Люди кажуть, він схожий на Сашка
Мамо, що ти несеш?!
А те й кажу дитина на тебе не схожа!
Тверезий Микола не повірив би, але під дією горілки
Гості? Без мене? Він схопив батькову рушницю й вибіг.
Ганна кинулась слідом. Коли ввірвалась у будинок невістки, Микола вже націлив рушницю на дружину й сина. Тетяна закрила їх своїм тілом
Ганна штовхнула сина постріл був холостим.
Сину, що ти робиш?!
Тетяна виштовхала їх і захлопнула двері.
Навіщо вона так навіщо? боровся Микола.
Не плач, дочко, казала Тетяна. Покинемо це село.
Вони поїхали того ж дня.
Ганна ж справляла свято син же повернувся! Та прийшли лише двоє. Навіть Віра відмовилась.
Тіточко Ганно, ви серйозно вважаєте, що мені так потрібен Микола? Дякую, але в таких підлостях брати участь не буду.
У яких підлостях?
Ви ж знаєте, що брехня! Він вам цього не пробачить.
Ганна зблідла вона не подумала про наслідки
Микола пиячив. Коли його зупинив друг Олег:
Хлопче, годі! Твоя Маряна чекала тебе. А той хлопець її двоюрідний брат, допомагав по господарству. Твоя мати й до мене приходила, брехати просила
Микола вибачився перед дружиною. Вони поїхали до Соснівки, де жили родичі Тетяни.
У село не повернулись. Петро приїздив до онука. Ганна ж ноги там не ставила.
Якось Віра зустріла Миколу:
Вихожу заміж. За ОлегаІ, коли через рік Микола з Маряною повернулися в село з другою дитиною донечкою Олесею, навіть Ганна не змогла встояти й, зі сльозами на очах, вперше обняла свою онуку.
