За столом довелося тіснітися. Крихітна кухня вже не вміщала пятьох: двох дорослих і трьох дітей.
Вітьку, принеси табуретку з вітальні.
Сімнадцятирічний хлопець заплющив очі, але слухняно пішов, повернувшись із табуреткою.
Ось. Відсунемо стіл і всі помістимось. Нічого, Максимку, нічого, жінка не дивилася на пятирічного хлопчиська, через якого й почався цей переполох. Вона повернулася до чоловіка, який усією своєю постаттю виражав незадоволення цими перестановками.
Першу миску з гарячим борщем Олена поставила батькові родини. Швидко порізала хліб, сало, подала доньці головку часнику, щоб та допомогла його почистити. Незабаром на столі зявилися інші миски. Старший син, наслідуючи батька, брав з тарілки шматок сірого хліба, клав на нього тоненький зріз копченого сала і відправляв у рот, чергуючи з ложкою борщу. Головки часнику батько зі старшим сином швидко розібрали, залишивши блюдце порожнім.
Максим тримав ложку в руці, але не їв, стежив за двома чоловіками, що сиділи навпроти. Йому так хотілося повторити за ними, але миски стояли далеко, не дотягнутися.
Їж, десятирічна Марянка підсунула хлопчикові шматок хліба, а потім сала.
Максим схопив їх і почав жувати, ніби це були шоколадні цукерки. Олена посміхнулася і теж взяла ложку.
Батько відмовився від другої порції. Вітько мовчки кивнув. А донька попросила сіль, щоб посипати нею хліб. Чай пили мовчки. Кожен дивився у свою кружку. Сухарики та пряники швидко зникали з вази усі поспішали.
Коли вечеря закінчилася, Олесь перший підвівся зі столу й сказав:
Діти тепер нехай перші їдять, потім ми з тобою. Стіл малуватий.
Олена зупинилася з мискою в руках, хотіла заперечити, але не наважилась, лиш мовчки відреагувала. Вітько злісно подивився на хлопчиська, що жував пряник.
Учора батько повернувся додому не сам. Він відчинив двері й, щоб пришвидшити процес, підштовхнув хлопчика вперед.
Заходь, Максиме, Олена стояла в коридорі з рушником у руках.
Було зрозуміло, що батьки обговорили цей момент, і для них поява Максима в їхньому домі була усвідомленим кроком.
Це хто? Вітько вийшов із кімнати з підручником.
Це Максим, промовила мати якнайніжніше.
Я чув, як його звуть. Хто він? повторив син.
Олесь із Оленою не були готові до цього. Звісно, їм треба було розказати дітям раніше, але вони не стали, не надали значення такому важливому факту.
Максим житиме з нами. У вашу кімнату поставимо ще розкладане крісло.
У нашу кімнату? Марянка теж вискочила в коридор.
Їхня з братом кімната була поділена шафою, і ще одне крісло означало перестановку. Кімната була крихітна де ще щось поставити, ніхто не розумів.
Нічого, потісніться.
Авторитет батька в родині був непорушним. Часто йому навіть не треба було нічого казати досить було суворо подивитися, і діти робили, що треба, без пояснень.
Сім років тому батько пішЗ часом гніт залишився в минулому, а Максимка, що колись був “лишнім ротом”, став найкращим гравцем у шкільній футбольній команді, і Вітько тепер пишався, сидячи на трибунах під час його матчів.
