Залишив дружину, назвавши її жалюгдною служкою, а коли вирішив повернутися, його чекав несподіваний сюрприз
Соломія з дитинства чула, що жінки в її роду приречені на нещастя. Її прабаба втратила чоловіка на фронті, бабуся втратила здоров’я через травму на фабриці, а батько її матері кинув сім’ю, коли дівчинці було лише три роки. Соня часто уявляла, що і її шлюб закінчиться якоюсь драмою. Вона не хотіла цього, але тінь родинного прокляття зависала над нею.
Свого майбутнього чоловіка, Богдана, вона зустріла у невеликому цеху на околиці Львова, де обоє працювали. Він лагодив верстати, вона сортувала деталі. Їх об’єднала спільна їдальня, де під час обідньої перерви вони розговорилися. Рішення одружитися прийшло швидко. Вони зіграли скромне весілля й оселилися в її невеликій двокімнатній квартирі на вулиці Стрийській. Бабуся на той час вже пішла з життя, і помешкання стало їхнім із Богданом спільним домом.
Життя йшло своєю чергою. Спочатку народився син Андрійко, потім молодший — Тарасик. Незабаром після цього померла мати Соломії. Тепер їй доводилося справлятися з побутом і вихованням дітей самостійно. Вона не скаржилася: Богдан заробляв, а її завданням було піклуватися про дім та синами.
Та через кілька років щось пішло не так. Богдан став затримуватися на роботі, дедалі частіше згадував молоду колегу, яка «допомагала йому зі звітами». Соня помічала, як він віддаляється: приходив додому лише переодягнутися, а іноді й зовсім не ночував. Вона все розуміла, але страх залишитися самій з дітьми сковував її.
— Кини її, подумай про синів, — наважилася вона одного разу сказати.
Богдан промовчав. Ні виправдань, ні криків — лише холодне мовчання.
Соня продовжувала піклуватися про нього: готувала вечері, прала його сорочки.
— Ти тільки й умієш, що прислуговувати, — кинув їй він із зневагою після чергової спроби поговорити.
Вона вирішила зачекати, сподіваючись, що він опам’ятається. Але одного вечора Богдан зібрав речі.
— Не кидай нас, прошу! Не залишай дітей без тата! — ридала Соня.
— Ти всього лиш жалюгідна служка, — відрізав він, дивлячись на неї з презирством.
Ці слова почули сини. Андрійко й Тарасик, притулившись один до одного на дивані, дивилися, як їхній батько йде. Вони не розуміли, чому так сталось. Може, вони були недостатньо слухняними? Може, мама зробила щось не так?
Діти бачили все: сльози матері, її спроби тримати себе в руках, її нескінченну турботу про них. Вони намагалися допомагати: мили посуд, прибирали в квартирі. Соня ж повністю присвятила себе дітям та роботі. Про нові стосунки вона навіть не думала — сини стали її світом.
Але доля розпорядилася інакше. Одного разу, купуючи продукти у місцевому супермаркеті, Соня впустила пакет із крупТой пакет підняв чоловік з добрими очима – і так у їхнє життя увійшов Олесь, який згодом став для хлопців справжнім батьком, а для Соломії – тим, хто розвіяв тінь родинного прокляття.
