**Мати для Марійки**
Васильку, йди їсти, лагідно промовила няня Оксана.
Ні, відповів він, втупившись у вікно, ні.
Василю, йди.
Нііі, закричав, затупав худими ніжками у коричневих колготках, ніі, мама там.
Мама прийде пізніше, ходімо.
Що тут коїться? Оксано Миколаївно, що ви розвели? Марш до столу!
Строга тітка схопила крикливого Васю за комір і потягла до столу, запихаючи йому в рот сірі, холодні макарони. Вася вився та верещав, а вона силоміць годувала.
Жри, відроддя, жри! сипнула вона.
Інші діти швидко застукали ложками по алюмінієвим мискам.
Навіщо ви так, Катерино Петрівно? Вони же діти, шепотіла няня Оксана, ледві стримуючи сльози.
Діти? виплюнула зла тітка. Які діти? Майбутні злочинці, як і їхні мамаші злодійки, убивці!
Аааа! верещав Вася, звалившись на підлогу, червоний від плачу. До мами хооочу! Мааамо!
Замовкни, малий негіднику!
Що за галас? запитала ще одна сердита жінка, і навіть Вася стих. Що тут?
Ось, бунтує, їсти не хоче.
Чий він?
Шевченко.
А, цієї божевільної. Виведіть його, прийшла мати.
Вася скрикнув і кинувся поперед усіх, вчепившись у рідні, худі й гострі коліна.
Мамо, мамо
Мати сіла прямо на підлогу, цілуючи Васю худе тіло, пригортаючи його тонкими, як прутики, руками. Шептала слова, зрозумілі лише їм двом.
Ой, не можу дивитися, плакала стара няня, баба Параска, яка бачила на свіку стільки, що й на десять романів вистачило. Старію, чи що? Дивись, як любить він її А вона? Хоч і шальна, хоч і божевільна, але іншим матерям треба в неї вчитися. Ледве з землі вилізла, а любить його так, що аж трясеться.
Пфф, любить! Вона любить поблажки. Скоро й цього заберуть, а вона ще одного принесе, знаю я їх
Ох, і зла ж ти, Катю.
А що я не так сказала, тіто Параско? Знайде, кому підставитися, і знову поблажки вибє.
Ти ж жінка, Катю, як так можна?
У неї дітей нема, їй не зрозуміти, кинув хтось із персоналу.
Ну й що? Ось у Оксани теж нікого нема, а душу не втратила. Вибач, Оксанко.
Та годі вам! А я все одно думаю їй байдуже, скільки і від кого народжувати. Знайшлися тут, святоші! Поки тут, то й любить. А як віддадуть хлопця в дитбудинок, коли виповниться три роки? Родичі б забрали, якби він їй був потрібен. Розвели тут сльози
Оксана йшла після зміни й думала над словами Катерини. Невже та права? Грубо сказала, але чи не правду?
Привязалася якось Оксана до хлопця. Дуже їй подобався Василько та його мати, гарноока Марійка засуджена Марія Шевченко, по тяжкій статті. Ох
Оксана відпрацювала свій час, вже пора на пенсію. Грошей назбирала достатньо, поїде у свій дім, який давно чекає на господиню. Раніше там мати жила, а тепер права тіто Параска Одна на світі. Ні сестер, ні братів, мами теж нема. Не зачерствіла душею
Багато років виховувала дітей увязнених, ні до кого не привязувалася, ставилася як до роботи. А ось Василько запав у душу.
Вася стояв біля вікна, чекав маму. Маленьким серцем відчував ось-ось прийде.
Мамо
Васильку
Сидять, ревуть, обійнявшись. Що ж із ними робити?
Марійко, покликала Оксана. Дівчина обернулася, погляд колючий, усмішка зникла. Марійко, треба поговорити.
Не звикла дівчина нікому вірити. Ці люди нікому не довіряють.
Вам який к Нам немає потреби платити, Марійко… Василько вже заплатив мені своєю любовю.
