Моя мама не з тих людей, які залишаються напризволяще без засобів до існування. Вона ніколи, ні за яких обставин не опускала рук. Не дивлячись на те, що сама вона виховувалась у дитячому будинку й ніколи не бачила добра від людей, змогла стати жінкою з великими серцем, здатним усім співчувати.
Зараз мені двадцять і я нещодавно дізнався, що в мене є власне житло. Але історія про нього не менш дивовижна.
Мого батька я не знав, він залишив нас з мамою ще коли мені було менше, ніж рік. Єдине, що він залишив матері – документ на те, що його квартира належить мені. Мама довгий час не користувалась ним. Я був дитиною й квартира була ні до чого. Жити нам було де, а про те, щоб здати квартиру в оренду мама чомусь одразу не здогадалась.
Їй про це сказав Олексій, мій вітчим, якому мама розповіла про мій спадок. Він запропонував здати житло в оренду, а гроші відкладати мені на майбутнє. Того ж дня (мені тоді було близько десяти років, зі слів мами), вони поїхали в той будинок, де знаходилась квартира. Але там вже… жили люди.
Як з’ясувалось, батько через знайомих рієлторів узяв з людей завдаток, не розповівши їм, що квартиру продати не зможе. Жила там багатодітна родина, для якої ці гроші були останніми – для покупки квартири вони планували брати кредит. Мама, дізнавшись, що батько обманув цих нещасних людей, розплакалась й вирішила вчинити, як підказувало їй серце. Вона дозволила їм пожити тут десять років… безплатно!
«В мене поки син малий, – сказала мама, – йому квартири поки не треба. А у вас потреба серйозна – я це бачу. Так от: ви поки живіть й складайте гроші на власне житло, а мені платити нічого не треба.»
Та сім’я була настільки вдячна мамі, що просто не могла знайти слів. Мама та вітчим подружились з цими людьми. Вони почали приходити до нас в гості, а ми ходили до них. Тоді я ще не знав, що приходжу у власну квартиру.
В тій сім’ї була дівчинка мого віку Орися. Ми з нею одразу потоваришували. А коли я підріс, то зрозумів, що закоханий в Орисю. Пів року тому її родина нарешті назбирала грошей та купила власне житло, а два місяці тому, я освідчився дівчині.
Того ж вечора мама розповіла мені правду про те, що квартира, куди я часто приходив у гості, належить мені, адже її переписав на мене батько. Мама також розказала, як колись пожаліла багатодітну сім’ю й дозволила їм пожити безплатно, навіть не підозрюючи, що одна з тих маленьких дітей – її майбутня невістка. Також для мене стало сюрпризом те, що мені є куди привести Орисю як дружину – в дім, де вона виросла.
Орися теж не підозрювала про все це. Знали тільки наші батьки. Та якби одного разу мама не проявила добродушність до чужих незнайомих людей, то не було б такого чудового фіналу і я ніколи б не познайомився з коханою. Зараз мені все це здається дивом, але це просто наслідок доброти однієї людини – моєї мами.
