Ключ із дзенькотом повернувся у замку, й Оксана, намагаючись не шуміти, прокралася у квартиру. У передпокої було темно, лише з кухні пробивалася вузька смужка світла. Батьки знову не спали, хоча вже була пізня година. Останнім часом це стало звичним довгі нічні розмови за зачиненими дверима. Зазвичай тихі, але іноді вони переходили у приглушену суперечку.
Оксана зняла туфлі, поставила сумку з ноутбуком на тумбочку й непомітно пройшла до своєї кімнати. Їй не хотілося пояснювати, чому вона затрималася, хоч причина була поважна проект на роботі ніяк не сходився, а строки підганяли.
Крізь стіну лунали приглушені голоси.
Ні, Іване, я так більше не можу, мати говорила тихо, але в голосі відчувалося роздратування. Ти обіцяв ще минулого місяця.
Наталю, розумій, зараз не час, батько, схоже, знову виправдовувався.
Оксана зітхнула. Останнім часом батьки постійно про щось сперечалися, але при ній робили вигляд, ніби все гаразд. Звісно, їм уже за пятдесят, вона давно виросла, але все одно неприємно усвідомлювати, що в їхніх стосунках щось не так.
Вона роздяглася, умилася й лігла під ковдру, але сон не йшов. ДуОксана лежала, дивлячись у стелю, і раптом усміхнулася, усвідомивши, що тепер у неї є не лише міське життя, а й маленький куточок спокою в батьківській деревні, де завжди буде чекати чашка гарячого чаю та теплий вечір біля печі.
