Ти будеш зі мною завжди…
Оля перевернула шиплячі шматки м’яса, накрила сковороду кришкою і почула за відкритим вікном звук мотора та шелест шин по доріжці. Віктор приїхав, а вона не встигла приготувати вечерю. Оля перевірила яблучний пиріг у духовці, дістала з холодильника овочі й почала їх мити.
— Олю, я вдома! — гукнув Віктор із передпокою. — Як смачно пахне! — втягуючи носом апетитний запах, сказав він, заходячи на кухню.
— Голодний? — Оля закрила кран і обернулася до чоловіка. — Ти сьогодні рано. Я не встигла вечерю зварити.
— Нічого, я зачекаю. А солодке до чаю буде?
— Так, шарлотку пеку. Потерпиш трохи?
— Звичайно. — Він пішов у кімнату, а Оля почала нарізати овочі на салат. Вона не любила робити дві справи одночасно, тим більше готувати два-три страви разом. Відволічеться — і щось оброб’ється. Але сьогодні обійшлося без пригод, усе вийшло ідеально. Оля накрила на стіл і пішла по Віктора. Він сидів у вітальні перед телевізором, розвалившись на дивані й заплющивши очі. На екрані йшли новини. Поки вона вагалася, будити його чи ні, Віктор відкрив очі.
— Втомився? Вигляд у тебе… — Оля похитала головою, підбираючи слова.
— Трохи. Вечеряти? — Він підвівся з дивана.
Вони разом пішли на кухню.
— М-м-м. Як гарно, а аромат який! — Віктор оглянув стіл.
— Хочеш вина? У нас трохи залишилось, — запропонувала Оля.
— Ні. Не сьогодні.
Оля любила дивитися, як чоловік їсть — із задоволенням, але охайно. Взагалі, вона його любила. Любила готувати для нього, прасувати його сорочки, засинати на його плечі. Він не був ідеальним, але вона любила його таким, яким він був — зі звичками та недоліками.
***
Вони зустрілися, коли за плечима в обох уже був досвід сімейного життя. Олі не вдалося завагітніти в першому шлюбі, хоча обоє були здорові, лікарі нічого не виявили. Так буває, казали вони, треба терпіння та надія.
Поки Оля чекала, її чоловік не марнував часу й завів коханку. Її подруга розповіла про це — вона побачила його з вагітною дівчиною в торговому центрі, де вони обирали речі для дитини. Оля спершу не повірила. Напевно, подруга щось переплутала. У них із чоловіком були гарні стосунки, він не міг… Але потім вона склала недостаючі пазли — і все зійшлося.
Влаштувати скандал? Та чи щось зміниться? Майбутня дитина ні в чому не винна, вона не повинна рости без батька. Оля сильно переживала, але вирішила не тримати чоловіка. Вона б не винесла, якби він продовжував бігати до іншої. Це ж не просто інтрижка — якщо дійшло до вагітності, значить, у нього вже немає до неї почуттів.
Чоловік прийшов додому, як завжди, трохи затримавшись. Оля не могла готувати, не могла дивитися телевізор. Серце розривалося від болю.
— Ти захворіла? — запитав чоловік, побачивши її сидячою на дивані в темній кімнаті.
— Ні. Я здорова.
— Тоді щось із батьками? Не мучай, кажи. — Він стояв перед нею збентежений.
— Трапилося… але з тобою. У тебе є інша сім’я. Ви чекаєте дитину. І коли ти збирався мені про це сказати?
— Значить, ти вже знаєш. — Чоловік голосно зітхнув, відвів погляд. — Мені зараз піти чи…
— Зараз, — різко сказала Оля й відвернулася. Вона стримувалася, щоб не розплакатися, а всередині її роздирали біль і розпач.
Чоловік збирав речі, не дивлячись на неї. Вона то хотіла, щоб він упав на коліна, благав прощення, то чекала, коли він нарешті піде.
Шурхіт чВона стоїть у порожньому будинку, де кожен куток шепоче його ім’я, і розуміє, що тепер її життя — це лише нескінченний діалог з тим, кого вже немає.
