Життя як воно є
Оксана й Тарас зустрілися ще в університеті. Обоє мешкали в гуртожитку. Що будуть разом — вирішили одразу, але лише після випуску. Та життя, як завжди, внесло корективи у прості плани закоханих. Оксана на останньому курсі завагітніла.
– Тарасе, що робити? – Оксана в розпачі дивилася на друга. – Ти ж знаєш, яка в мене матуся строга? Відпускати на навчання не хотіла. Ледве вмовила. Обіцяла, що не потраплю, як вона, не народу без чоловіка. А тепер? Як я повернуся додому? Мати мене вб’є. – Оксана прикусила губу, щоб не розридатися.
Тарас теж злякався, але вирішив вчинити по-чоловічому й врятувати честь коханої. Батьки йому ніяких умов не ставили, коли відпускали навчатися до великого міста, а нещасну й заплакану Оксану він любив, тому запропонував розписатися. Попереду держіспити — не до весілля.
Подзвонив батькам, чесно все розповів, сказав, що приїде після випуску з дипломом і дружиною. Ті, звичайно, пожурилися, без цього ніяк. Та що вдієш — нехай їдуть разом.
Оксана перелякано ховала за спиною чоловіка випинаючий живіт, стоячи у тісній передпоко́ві його батьків. Батько хмурився, мати похитувала головою й дорікала молодим, що поспішили з дитиною, одружилися без батьківського благословення. Не до добра це. Хіба з цього починається життя? Повздыхали, пожурилися, але вирішили допомогти молодим стати на ноги. Продали дачу, пошкрябали по закутках і купили синові з дружиною однушку.
– Чим могли, допомогли, а далі самі, – напутствував батько.
Через два місяці Оксана народила донечку.
Тарас працював, але грошей на сім’ю постійно не вистачало. Батьки й так віддали все, що могли. Та й соромно продовжувати тягнути з них кошти, треба самому заробляти. Тут колишній шкільний друг запропонував зайнятися продажем комп’ютерів.
– Справа стояча. Зараз треба ловити момент — комп’ютери нарасхват. У мене є зв’язки з постачальниками, домовлюся. Ти вчасно повернувся. Ти в техніці шариш, а я тільки освоюю. Разом ми таке діло розкрутимо! – переконував колишній однокласник.
Дев’яності з рекетом минули. Ризик, звісно, є, але все легально, можна спробувати. І Тарас погодився. Тільки довелося позичити чималу суму для старту й рівноправного партнерства.
Товар купували неліквідний, зате дешевий. Тарас доводив техніку до ладу, набивав програмами, лагодив. Продавали у кілька разів дорожче. Справа пішла. Тарас зміг не лише віддати борг, а й купити двокімнатну квартиру.
Донечка підросла — пора віддавати її до садка. Та й Оксана прагнула на роботу.
– Сиділа б вдома, грошей вистачає. Нащо тобі це? – бурчав Тарас. – Пора вже про сина подумати.
– Дай трохи відпочити. Я ще від пелюшок не відійшла. Після університету жодного дня не працювала. Та й Софійці корисно з однолітками спілкуватися. Як потім до школи йтиме? – умовляла Оксана.
Але до садка просто так не потрапиш — місць нема. Оксані запропонували влаштуватися нянею, тоді й донечку візьмуть. Вона й думати не стала — погодилася.
– З вищою освітою нянею? Чи не соромно? – гримів Тарас.
– Не сердься. Це лише на рік, аби Софійку взяли. Потім звільнюся й влаштуюся на нормальну роботу. Донька завжди на очах буде. Хіба погано? – лагідно вмовляла чоловіка Оксана.
Тоді ще онлайн-робота не увійшла у моду. Інтернет був повільний. Тарас пожурився, але з дружиною погодився.
Справа з другом йшла вгору, викликаючи у конкурентів справедливе обурення й заздрість. Та одного дня все рухнуло. Щойно закупили нову партію ноутбуків — як уночі все вивезли, а крадіжку прикрили пожежею. Втратили всю техніку, та ще й у боргах залишилися.
Друг запив. А Тарас не став — у нього сім’я. Але гроші за техніку треба повертати. Можна, звичайно, продати квартиру, але де жити? Знову до батьків у ноги падати?
Тарас шукав роботу. З бізнесом більше зв’язуватися не хотів. І тут допоміг щасливий випадок. На дорозі застряг автомобіль. Тарас підштовхнув, помітив на задньому сидінні процесор, заговорив з водієм. Той, дізнавшись, що Тарас комп’ютерник, запропонував роботу. На їхньому підприємстві техніки багато — треба налаштовувати, лагодити, програми записувати. Саме те, що Тарас умів і любив. Він погодився.
Борг поступово погасив. Життя налагоджувалося. Донечка виросла, через рік закінчить школу, буде вступати до університету. Здавалося, всі біди позаду.
Того дня Тарас затримався на роботі. Оксана готувала вечерю, а донька з подругою слухали музику. Потім подруга зібралася додому.
– Мамо, я проведу, – гукнула з передпоко́ю Софійка.
– Не забарися! – встигла крикнути Оксана, як двері за дівчатами замкнулися.
Вона вимкнула газ і сілаТой ночі Тарас і Оксана знайшли спокій, обнявшись на дивані, коли Тошка муркотів у них на колінах, наче промовив: “Життя йде далі — і це добре.”
