Одинока жінка з причепом
Марія виховувала сина сама. Чоловік пішов від неї понад десять років тому. Увесь цей час він «сумлінно» сплачував аліменти, був, як сам казав, «чистий перед законом і совістю». Але забрав свої речі та машину, залишивши Марію з непогашеною іпотекою та сином. За всі роки жодного разу не зайшов, не привітав, не подарував синові жодної іграшки на день народження.
— Напевно, вже не одну дурну осчастливив, як тебе. Так і буде тікати від відповідальності, поки чоловічі сили не втратить. Хай уже швидше. Казала тобі — не бери іпотеку. Не послухалася. Тепер все життя працюватимеш на неї, — зітхала мати Марії.
Хоча саме вони з батьком наполягали, щоб вона оформила іпотеку та записала квартиру на себе.
Так і жила Марія — від зарплати до авансу, працювала на двох роботах, годувала сина. Хвала Богу, Андрійко не створював проблем.
Після другої роботи, втомлена до нестями, вона заходила до магазину і поволіклась додому, мріючи швидше скинути важкі пакети, зняти взуття, сісти й заплющити очі. Відчувала себе кобилою — такою, які в парку катають дітей, щоб заробити на хліб. Їм заплітають гриви, прикріпляють блискучий султан на голову, накидають яскраву попону. А вони йдуть поволі, сумно дивлячись перед себе, несучи на спині чергову щасливу дитину. Так само почувалася й Марія. Життя по колу: робота — магазин — дім.
Носила зручний, немаркий одяг із «Епіцентру». Оновки собі дозволяла рідко і берегла їх для особливих випадків, яких у її житті було обмаль. Тому й одяг застарівав.
Йдучи, Марія думала, що приготувати на вечерю, чи вдома Андрійко… Об’ємна жіноча сумка висіла через плече. Однією рукою вона притримувала її, щоб не зісковзнула, у другій — пакет із продуктами. Якщо син вдома, то встигне відпочити хвилин п’ять і піде варити макарони з сосисками.
А якою вона була раніше! Густе волосся, вогонь в очах. Фігура й досі — на залюбки. Як і всі дівчата, Марія мріяла про кохання. І воно прийшло до неї в особі Олега. Як було не закохатися в гарного хлопця? Він обіцяв кохати її вічно, говорив, що у них буде машина — обов’язково крутий «BMW» або, на крайній випадок, «Mercedes». Що обов’язково будуть двоє дітей.
Машину він купив. На ній і поїхав у світле майбутнє, залишивши Марію з квартирою, непогашеною іпотекою та сином.
Вона дивилася на дорогу перед собою. Трохи зазеваєшся — впадеш у калюжу або підвернеш ногу. Дороги в нас, як завжди, лишають бажати кращого. Треба й відскочити від краю тротуару, щоб який-небудь лихач не облизнув брудною водою, пронеМарія усміхнулася й подумала, що найголовніше — не здаватися, бо щастя завжди знайде свій шлях.
