Сон про зраду доньки
– Ніколи не думала, що у 52 року стану посміховиськом, і все через власну дитину, – гірко скаржиться Марія своїй подрузі. – Усе життя працювала на знос, економила, бралася за будь-яку підробітку, щоб донька мала все, а в результаті ona звинуватила мене у крадіжці! Тепер увесь Золочів про це товче, а вона ще й знайшла батька, з яким ми не спілкувалися пʼятнадцять років, і наскаржила йому.
Марія благала доньку й колишнього чоловіка припинити плітки, адже це ганьба на все місто. Та все даремно. Вони твердили одне: вона обікрала власну дитину. Подруга, вислухавши, у розгубленості запитала:
– Маріє, я нічого не розумію! Як ти могла її обікрасти? Розкажи з самого початку.
– Ти ж знаєш, як я сама виховувала Соломію. Памʼятаєш, як чоловік кинув мене з дворічною дитиною заразу іншої жінки? Здогадатися нескладно, як важко мені було.
– Звісно, памʼятаю. Досі не розумію, як ти впоралася!
Марія глибоко зітхнула, згадуючи ті похмурі дні. Після розлучення вона зрозуміла, що не може залишатися у рідному місті, де все нагадувало про зраду. Продавши двокімнатну квартиру батьків, вона з Соломією переїхала до Золочева. Грошей вистачило лише на скромну двушку в хорошому районі. Марія влаштувала доньку до садочка і взялася за дві роботи. Тоді вона й познайомилася з подругою. Життя було важким: нескінченні підробітки, втома, але зміна обстановки дала надію на новий початок.
Марія працювала, не покладаючи рук, щоб Соломія ні в чому не потребувала. Гарний одяг, новий смартфон, уроки танців, репетитор з англійської – усе, що донька хотіла. Без підтримки рідних Марія сама тягнула сімʼю. Вона хотіла, щоб Соломія ніколи не відчувала себе обділеною, тому економила на собі, відмовляючись від нових суконь та відпочинку.
– Невже ти все це оплачувала сама? – здивувалася подруга. – Я думала, колишній допомагав із грішми!
– Він платив аліменти, – зізналася Марія. – Але я пʼять років не чіпала той рахунок. Не хотіла брати нічого від зрадника. Потім вирішила перевірити, скільки там накопилось. Сума була чималою, але потреби в цих грішх не було – я справлялася. Вирішила залишити їх на майбутнє. Ще почала відкладати частину зарплати.
Соломія завжди мала все необхідне, тож витрачати аліменти не доводилося. Марія мріяла про старості: купити хатинку в селі, завести город, курей, кролів. Донька вийде заміж, а Марія залишить їй квартиру й буде присилати домашні заготовки. Конче, більша частина грошей на рахунку була від аліментів, а не її особисті заощадження.
– Яка чудова ідея! – зраділа подруга. – Я теж мрію про хатинку в селі. Молодець!
– Не поспішай хвалити, – з гіркотою посміхнулася Марія. – Щойно я купила будинок, я була на сьомому небі й поділилася радістю із Соломією. І одразу ж пошкодувала. Вона звинуватила мене в тому, що я її обікрала, і перестала зі мною розмовляти.
– Невже через гроші? – здивувалася подруга. – Соломія завжди була такою розумною, доброю дівчиною!
– Вона й залишилася такою, – зітхнула Марія. – Та чомусь вирішила, що я вкрала її гроші. Ми довго сварилися. А потім вона знайшла номер батька й пожалілася йому. Тепер вони вимагають повернути всю суму. Колишній назвав мене егоїсткою, мовляв, я витратила на себе гроші, які він віддавав на освіту Соломії. Але вони не враховують, що я горбатилася на двох роботах і дала доньці все, що їй потрібно. Невже я така жахлива мати, що обікрала власну дитину?
Марія замовкла, її очі наповнилися слізьми. Вона згадувала, як відмовляла собі у найдрібніших радощах, щоб Соломія росла в достатку. Кожен новий гаджет, кожна поїздка до моря – все це було оплачено її працею. А тепер донька, яку вона виростила з такою любовʼю, обернулася проти неї. Золочів гудів від пліток: «Марька вкрала у доньки аліменти!» Сусіди шепотілися за спиною, а Соломія, замість того щоб защитити матір, роздувала конфлікт, звʼязавшися з батьком, котрий кинув їх пʼятнадцять років тому.
Колишній чоловік, Богдан, не соромився у звинуваченнях. Він дзвонив Марії й кричав у трубку:
– Ти витратила гроші, які я посилав на Соломію! Як ти могла? Це її майбутнє!
Марія намагалася пояснити, що сама забезпечувала доньку всім необхідним, що аліменти лежали неторкані, поки вона не вирішила здійснити свою мрію. Але Богдан не слухав. Соломія також. Її образа була глибокою, наче матір відібрала в неї щось безцінне. Марія відчувала себе зрадженою. Вона віддала доньці всю себе, а тепер її звинувачували у егоїзмі.
Одного разу, сидячи у своєму новому будиночку, оточеному тишею і запахом трави, Марія задумалася. Може, вТоді вітер за вікном зашумів голосніше, немов нашіптував давно забуті слова пробачення, і Марія зрозуміла, що ця історія ще не закінчена.
