**Зрада і розплата: зруйнована родина**
— Спорити вже пізно. Треба вирішувати, що робити далі. Платне навчання для Софійки — хоч би перший курс. Вона у нас розумна, підтягне знання й переведеться на бюджет, — втомлено сказала Олена, дивлячись на чоловіка.
Ярослав знітив плечима, наче розмова його не стосувалася.
— Яро, ти взагалі мене чуєш?
— Так-так, — буркнув він, не відриваючи очей від телефону.
— Тоді треба продати мотоцикл. У мене колега цікавився. Продамо — і гроші підуть на навчання.
— Ні, Оленко. Мотоцикл не продаємо, — різко відповів Ярослав, і жінка завмерла від несподіванки.
— А це чому?
Відповідь вразила наче удар під ребра.
Олена завжди вірила, що родина — це фортеця, збудована на довірі й компромісах. Вони з Ярославом прожили разом двадцять три роки, пережили важкі часи, збудували будинок у передмісті Львова, виростили доньку. Але останнім часом все змінилося. Ярослав став дратівливим, замкнутим. Олена думала — це через смерть його брата Тараса, з яким вони були дуже близькі.
Тарас залишив дружину Марію і сина Дениса. Олена і Ярослав підтримували їх, часто в шкоду собі. Та цей випадок став останньою краплею.
— Я пообіцяв мотоцикл Денису, — кинув Ярослав.
— Почекай… Як ти міг? Ми ж домовились продати його для Софійки! — Олена відчула, як кров прилила до обличчя.
— Я нікому нічого не обіцяв, — відмахнувся він.
— Ми обговорювали це на сімейній нараді, коли Софійка закінчувала школу! Вона обрала складну спеціальність, з високим прохідним!
— Тоді я не знав, що Тарас помре, а Денис залишиться без батька. Йому потрібна підтримка.
— А твоїй доньці вона не потрібна?! — Олена намагалася достукатися до чоловіка, але він мовчав, дивлячись у підлогу.
Вона вирішила, що він пристав на її бік, і зайнялася справами: уточнювала, як оформити платне навчання. Дні промайнули в клопотах.
Увечері, накриваючи на стіл, Олена почула дзвінок. На екрані — номер Марії.
— Оленко, величезне дякую за подарунок! — голос удови був сповнений радості.
— Який подарунок? — зніяковіла Олена.
— Мотоцикл! Ярик подарував його Денису. Ти б бачила, як він щасливий! Він із дитинства мріяв про байк, Тарас обіцяв подарувати на вісімнадцять. Але після його смерті… звідки в нас гроші? А Ярик здійснив мрію сина! Дякую тобі!
Серце Олени стиснулося.
— Ти кажеш, наш мотоцикл у вас?
— Так, Олено. Ярик подарував його Денису. Ти не знала?
Олена мовчала, не силах видавити слово. Цей мотоцикл вони з Ярославом купили три роки тому на спільні заощадження. Вона погодилась на покупку за однієї умови: якщо знадобляться гроші для Софійки, мотоцикл продадуть.
У голові промайнув нещодавній розмови з донькою:
— Мам, я все уточнила, треба внести передоплату.
— Звичайно, Софійко, ми з татом усе вирішили. Завтра покупець приїде дивитися мотоцикл…
Тепер ці слова лунали як глум.
— Гаразд, чую, ти зайнята, — сказала Марія і поклала слухавку.
Коли Ярослав увійшов у будинок, Олена сиділа на дивані, стискуючи телефон.
— Ярику, мені дзвонила Марія. Це правда? Ти віддав мотоцикл?!
Він завмер, потім неохоче кивнув.
— Так. І що?
— Як це «і що»? Ти подарував наш мотоцикл без мого дозволу? По-тихому?!
— Оленко, годі. Це мій мотоцикл.
— Наш, Ярославе! Ми купували його разом, за умови, що продамо для Софійки!
— Та що ти заладила про навчання! — гаркнув він. — Не розумієш? У мене нема сина. Ти народила мені лише доньку. А Денис — справжній хлопець. Я пообіцяв Тарасу піклуватися про нього, як про рідного.
— Серйозно?! — голос Олени затремтів від болю. — Софійка для тебе не спадкоємиця? Не рідна?
З коридору почулися кроки. Софія стояла у дверях, бліда, з очима, повними сліз.
— Ти міг допомогти мені, але вибрав племінника? — її голос тремтів.
— Навчання — не головне, — буркнув Ярослав. — Підеш на бюджет, на іншу спеціальність. Яка різниця? А Денису ніхто байк безкоштовно не дасть.
— Я для тебе ніхто, — тихо сказала Софія, розвернулася й пішла у свою кімнату, грюкнувши дверима.
— Подивись, що ти наробив! — Олена ледве стримувала гнів.
— Оленко, я втомився. Ти завжди незадоволена. Я втратив брата, Денис — батька. Ти цього не розумієш?
— А ти, схоже, втратив доньку, — холодно відпов— Але найгірше те, що втратив він не тільки доньку, а й самого себе.
