«Відк«Відрядження» з присмаком зради: записка, що перевернула все
Олег повернувся додому втомлений після важкого робочого дня. Кинувши портфель біля дверей, він пройшов на кухню, де дружина якраз смажила котлети.
– Мене завтра відправляють у відрядження, – сухо сказав він. – Збери мені речі.
Наталя обернулася, недовірливо зморщивши брови:
– А інших немає? Дивно якось – відрядження на вихідних…
Олег не відповів. Лише знизав плечима і пішов переодягатися.
Наступного дня він поїхав. Минуло два дні, і ось – він повертається додому. У хаті тихо. Ні Наталі, ні сина. Час вечірній, зазвичай у цю пору вони завжди вдома.
– Дивно, – подумав Олег, знімаючи куртку.
Він дістав телефон і набрав номер дружини. Без відповіді. Хотів зателефонувати ще раз, як раптом помітив на кухонному столі аркуш паперу. Записка. Рядки були написані рівним, спокійним почерком, але з кожним словом у грудях наростала паніка.
«Олежу. Не шукай нас. Я втомилася від напівслів, брехні й віддаленості. Іванко поїхав зі мною до мами. Нам потрібен час. Не дзвони. Якщо любиш – дай нам простір.»
Він перечитав записку кілька разів. Серце стиснулося. Сів просто на стілець і впікся поглядом у порожнечу. У голові почали спливати події останніх тижнів…
Новий директор у їхньому відділі з’явився несподівано. Місце старого поважного Петра Івановича зайняла холоднокровна, впевнена в собі жінка – Оксана Віталіївна. Говорили, її призначили за зв’язками зверху, але ніхто не наважувався вголос це обговорювати.
На першій нараді Оксана відразу дала зрозуміти, що з нею жартувати погано. Дисципліна, звітність, жодної розхлябаності. Олег трохи запізнився – і одразу потрапив під холодний погляд.
– Запишіть, що я сказала, – її голос звучав, як лезо ножа. – Другого запізнення я не пробачу.
Минуло три тижні. Усі намагалися відповідати вимогам. Олег тримався, старався. І, схоже, це не залишилося непоміченим. Одного разу його викликали до кабінету директора.
– Ви працюєте чітко. Скажіть, чому досі не просунулися вище? – запитала Оксана, підкручуючи в руках тонкий олівець.
– Не знаю… – чесно відповів він.
– У п’ятницю у столиці важлива виставка. Ви поїдете. Подивіться на обладнання, зробіть висновки. І, можливо… – вона зробила паузу, – …ми подумаємо про ваше підвищення.
Всередині в Олега боролися почуття. Адже він обіцяв синові у ці вихідні піти в парк. Іванко чекав. І Наталя… вона точно подумає не те.
Але він поїхав.
І як на зло, у вагоні потяга поруч опинилася сама Оксана Віталіївна. На ній був звичайний, але елегантний наряд, і в такому вигляді вона виглядала майже теплою.
– Не бійтеся. Я не кусаюся, – усміхнулася вона. – Поїздка піде вам на користь.
Вони балакали весь шлях. У готелі їхні номери виявилися… поруч. Олег навіть засумнівався, чи було це випадковістю.
А ввечері – стук у двері. Він відчинив – і побачив Оксану. В одній руці пляшка шампанського, в іншій – шоколадка.
– Можна? – тихо запитала вона.
Все сталося швидко. Шампанське, легка розмова, погляд… рука на плечі… Поцілунок, якому він не заперечив.
Повернувшись додому, Олег відчув, що щось не так. Наталя була холодна. Але нічого не сказала.
А потім… Вона знайшла слід помади на його сорочці.
– Це що? – її голос був тихим, але жахливо спокійним. – Я так і знала, що це не відрядження.
Скандал. Крики. Сльози. Олег мовчав. Вперше за багато років він спав не в ліжку, а на дивані.
Наступного дня – та сама записка на столі.
Він стояв, тримаючи папірець у тремтячих пальцях. Не помітив, як сльози навернулися на очі. Він не хотів цього. Він не планував. Але все трапилося.
На роботі він повернувся до рутини. Оксана поводилася як завжди – суворо, нейтрально. І коли знову запропонувала відрядження, він упевнено відповів:
– Вибачте. Я не поїду. Обіцяв синові – і не збираюся знову його розчаровувати. Є колеги, які впораються не гірше.
Оксана підняла брову:
– Ви розумієте, що цим можете перекреслити все?
– Розумію. Але я вже перекреслив надто багато.
Він вийшов, не озираючись.
На вихідних він пішов із сином у парк. Купив йому морозиво. Катав на атракціонах. Дивився, як той сміється. У душі була тиша. І, уперше за довгий час, – спокій.
Посаду отримав інший. І хоча дружина повернулася не одразу, але через місяць вони почали спілкуватися. Поступово. По-дорослому.
І Олег більше ніколи не плутав кар’єру з головним – родиною.
