Зрада за вікном
Оксана не знаходила собі місця — метушилася по хаті, немов звір у пастці. Її гризла поведінка чоловіка. Останніми днями Андрій став надто уважним: прибирав, готував смачні вечері, приносив квіти. Всі ці ознаки турботи лише тривожили. “Він щось приховує”, — подумала вона, підійшовши до вікна. Погляд мимоволі впився вниз — і серце завмерло. Вона рвонулася назад. “Невже він здатний на таке?” — прошепотіла, не вірячи власним очам.
Тут іззаду пролунав жіночий голос. Це була його дружина — Наталка.
Андрій стояв біля вікна, спостерігаючи, як Оксана, їх сусідка, виводила свого маленького цуценя. Наталка підійшла, теж глянула на двір і миттєво змінилася в обличчі.
— Про що занурився? — запитала вона з ледом у голосі.
— Про роботу, — видихнув він, уникаючи її погляду. — Один співробітник накоїв, тепер розгребаю.
Вона уважно подивилася на чоловіка. Щось у його тонi й виразі обличчя зраджувало брехню. Але лише кивнула і пішла на кухню.
Андрій відчував, як у ньому закипає злість. Наталка останнім часом діставала його: стала колючою, прискіпливою. Він шукав тепло деінде. І знайшов — у Оксані. Вона була тихою, усміхненою, жила поверхом вище.
Того вечора на роботі зник світло, і його відпустили раніше. Він трохи полежав удома, потім вийшов прогулятися. Оксана якраз була у дворі. Не втримався — підійшов, зав’язалася розмова. Закінчилося все кав’ярнею. А потім — її квартирою.
Вранці він прокинувся з тягарем провини. На стіні висіло їхнє весільне фото — молоді, закохані. Він згадав, як клявся їй у вірності. «Назавжди» — тепер це слово дзвеніло насмішкою.
Він приготував вечерю — Наталчин улюблений пиріг. Коли вона прийшла з роботи, втомлена, але задоволена, похвалила його, навіть поцілувала. А він стояв з натягненою посмішкою й прокручував в голові минулу ніч.
Через кілька днів у нього випав вихідний. Він уникав Оксану, відчував себе брудно. Але тягнуло, як магнітом. Коли Наталка пішла на роботу, він знову опинився у сусідки.
Наталка почала помічати зміни. Андрій став надто слухняним, але й віддаленим. Вона відчувала — він щось приховує. І одного дня, побачивши, як він нишком стежить за Оксаною з вікна, все стало на свої місця.
Скандал розірвався на кухні.
— Ти з нею спиш? — випалила вона, ткнувши пальцем у вікно.
Андрій завмер. Потім почав лепетати дурні виправдання, але було пізно. Вона вигнала його без вагань.
— Іди до неї! Влаштувався зручно, поверхом вище. Переїжджай!
Він намагався щось пояснити, але Наталка вже не слухала. Він вийшов, збираючи речі, і незабаром його голос пролунав на сходовому майданчику:
— Оксанко… Впустиш? Вона мене вигнала…
Оксана, мабуть, не чекала такого повороту, але через паузу двері відчинилися.
А у Наталки по щоках котилися сльози. Не від болю — від розпачу. Вона думала, що він хоча б спробує боротися, але він пішов одразу. Без слів. Без спроби врятувати. Без сорому.
І вона вирішила: «Краще вже сама, ніж з тим, хто так легко зрадив». А завтра… вона заведе кота. Або собаку. Вони, принаймні, вірніші за більшість людей.
